Студентство як соціально-професійна група

 

ВСТУП

1. Виникнення студентства як соціально-професійної групи

2. Студентство як соціально-професійна група

3. Сучасний стан та перспективи розвитку студентства

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Темою мого реферату є «Студентство як соціально-професійна група».

У першій частині реферату, яка називається «Виникнення студентства як соціально-професійної групи» буде описано період виникнення студентства, його особливості залежно від типу держави (капіталістичні, соціалістичні).

У другій частині реферату «Студентство як соціально-професійна група» буде дано визначення поняттю «студентство» і його бачення різними науковцями. Також я розгляду, що таке соціально-професійна група, з яких компонентів вона складається, які є особливості даної групи в інших державах. Також порівняю особливості соціально-професійної групи зі студентством. Студентська група являється елементарною частиною студентства, тому я назву деякі її основні характеристики.

Третя частина реферату буде містити інформацію про сучасний стан студентства України, наводячи інформацію про стан соціології молоді у державі. Охарактеризую проблеми, які на даний час існують у студентства як соціально-професійної групи та буде названо шляхи вирішення даних проблем.

 

 

Студентство виникло в Європі в ХІІ столітті одночасно з першими університетами. Середньовічне студентство було украй неоднорідний як в соціальному, так і у віковому стосунках. З розвитком капіталізму і підвищенням соціальної значущості вищої освіти роль студентства в житті суспільства зростає. Студентство є не лише джерелом поповнення кваліфікованих кадрів, інтелігенції, але і само складає досить багаточисельну і важливу соціальну групу. Хоча висока вартість вищої освіти і наявність цілого ряду інших соціальних бар'єрів робили його доступним, в більшості випадків, лише для платоспроможних верств суспільства. Студенти мали значні привілеї, вже в ХІХ – поч. ХХ ст. студентство відрізнилося високою політичною активністю і грало помітну роль в житті суспільства.

Науково-технічна революція спричинила значні зрушення в положенні і складі студентства. Потреба в освічених кадрах всюди викликає швидке зростання абсолютного числа студентів, а також їх питомої ваги в загальній масі населення і особливо в молодіжних вікових групах. У зв'язку з укрупненням вищих учбових закладів посилюється концентрація студентства, студентські містечка стають усе більш багатолюдними. Зростаюча масовість вищої освіти підриває його минулу елітарність, робить студентство більш демократичним по соціальному походженню. Певні зрушення відбуваються і у статево-віковій структурі студентства, зокрема збільшується кількість жінок.

У капіталістичних країнах, не дивлячись на значне зростання чисельності студентства, вища освіта залишається класовою. Зростаюча вартість вищої освіти, інфляція, недостатність числа і розмірів стипендій, непідготовленість вищих учбових закладів до напливу студентів особливо важко позначаються на представниках бідних шарів суспільства. Чисельність дітей робітників і особливо селян у вузах значно меншає порівняно з вихідцями середніх шарів. У багатьох країнах, у тому числі що розвиваються, вміст освіти не відповідає запитам життя, архаїчна система вищої освіти не забезпечує підготовки фахівців того профілю, який потрібний народному господарству. У інших країнах (наприклад, в США) перенасичення ринку робочої сили викликає високе безробіття серед кваліфікованих кадрів. Це позначається на положенні і настроях студентства, спонукає його до протесту.

В соціалістичних державах студентство являє собою передову групу молоді. У Радянському Союзі в 30-40 рр. ХХст. Систематично збільшується фонд стипендій, створюються підготовчі курси і самі правила прийому у ВНЗ направлені на те, щоб полегшити вступ до університету робітничо-селянської молоді. Студентство виражається в тому, що окрім здобуття знань, воно бере активну участь у трудовому та суспільно-політичному житті країни.

 

 

В науковій літературі немає єдиної точки зору з приводу соціологічного визначення студентства, незважаючи на велику кількість робіт, присвячених цій темі. Його називають то «соціально-демографічною», то «соціально-професійною», то «самостійною соціальною групою», а інколи представляють як «частину інтелігенції».

Спершу потрібно вияснити, що таке соціально-професійна група і які вона має особливості. Соціально-професійна група – це передусім велика професійна група людей, які посідають особливе місце в системі суспільного поділу праці – робітники, службовці, інтелігенція, селяни, підприємці. Соціально-професійні групи відіграють значну роль в економічному, соціальному, політичному, духовному житті суспільства. Особливу роль виконують кваліфікаційні вимоги, що висуваються до певної професійної ролі володіння відповідним досвідом, уміннями й навичками. Основними обліковими групами в переписах самодіяльного населення Франції є шість соціально-професійних груп: «сільські господарі», «ремісники, торговці, власники підприємств», «кадри, представники професій розумової праці», «представники проміжних професій», «службовці», «робітники». Соціальна статистика ФРН оперує такими основними категоріями самодіяльного населення: «робітники», «селяни», «службовці і чиновники», «самостійні поза сільським господарство», «інші». У процесах приватизації, становлення ринкової економіки в Україні формуються класи власників засобів виробництва, з‘являються відповідні соціально-професійні групи. Однак державна соціальна статистика поки що не реєструє цих процесів. В умовах соціалізму офіційний статистичний облік самодіяльного населення здійснювався в категоріях «робітники», «службовці» і «колгоспники». Така диференціація вже не відповідає новим економічним і соціальним реаліям. Однак обґрунтовано відмовившись від попереднього поділу самодіяльного населення, органи державної статистики України все ще не налагодили облік динаміки соціального складу населення за соціально-професійними групами, на зразок того, який існує у країнах Заходу.

Дослідники (Ю. К. Бабанський, О. С. Власенко, О. В. Дмитрієв, М. В. Кирилова, Н. І. Пасько, Ф. Г. Хайрулін) виокремлюють