Міжнародні стратегії економічного розвитку

Валютно-кредитна система Європейського Союзу є однією з найважливіших сфер регулювання. Утворення валютно-кредитних і фінансових інститутів Європейського Союзу пов’язано з процесом економічної інтеграції. Основними елементами валютної інтеграції є: спільна валюта; валютна інтервенція; спільні фонди взаємного кредитування країнчленів; валютно-кредитне регулювання.

Соціальна політика ЄС має на меті сприяння зайнятості, поліпшення життя та праці трудівників країн-членів. Вона спрямована на забезпечення соціального захисту населення, на встановлення партнерських відношень між правліннями й працівниками, на боротьбу з безпідставним звільненням робітників.

Серед цілей соціальної політики одне з чільних місць займає поліпшення умов праці, захист здоров'я та безпека трудівників. Ставиться завдання забезпечити рівність чоловіків і жінок щодо можливостей на ринку праці та ставлення до них на роботі. Передбачається захист робітників по закінчені строку дії їхнього контракту.

Європейська комісія координує співпрацю держав-членів у таких напрямках:

зайнятість;

трудове законодавство та умови праці;

соціальний захист;

запобігання нещасним випадкам під час роботи та професійним хворобам;

гігієна праці;

права на асоціації та колективні договори між управліннями та працівниками.

Важливим елементом соціальної політики є сприяння професійній підготовці. Вона розцінюється як ефективний засіб адаптації до змін у виробництві, а також як засіб полегшення інтеграції у ринок праці.

Значним соціальним і політичним надбанням стало впровадження єдиного європейського громадянства; житель кожної країни-члена є водночас і громадянином ЄС. Це ще більше сприяє адаптації мігрантів всередині ЄС, активізує мобільність робочої сили.

Зовнішньоекономічна політика ЄС спирається на угоди, що укладено з іншими країнами в контексті міжнародних правових норм, зокрема, норм і принципів, що розроблені ООН, СОТ, МВФ. Спільна зовнішня політика спрямована на захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілісності Союзу. Вона передбачає співробітництво держав-членів за такими напрямками:

визначення принципів спільної зовнішньої політики;

узгодження спільних дій;

узгодження спільних позицій;

зміцнення систематичного співробітництва між державами-членами в політичній сфері.  

Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворилася в 1991 р. після розпаду Радянського Союзу. До неї увійшло 12 з 15 колишніх радянських республік: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна. В 1992 р. було підписано Статут СНД, який визначив цілі й принципи діяльності Співдружності. В 2008 р. Грузія вийшла із Співдружності.

Головною метою СНД задекларовано співробітництво в політичній, економічній, гуманітарній, екологічній та культурній областях для всебічного й збалансованого економічного й соціального розвитку державчленів. Таке співробітництво має перетворитися у перспективі на Економічний союз.

Принципи СНД: держави-члени суверенні й рівні, держави-члени є самостійними й рівноправними суб’єктами міжнародного права.

Були підстави очікувати швидкий розвиток інтеграційних процесів між державами Співдружності, оскільки на початку 90-х років ще збереглися виробничі зв’язки між підприємствами колишніх республік СРСР. Тривалий процес територіального розподілу праці в межах Союзу утворив механізм доповнення, кооперації між економіками союзних республік. Необхідно було пристосувати цей механізм до нових умов, пов’язаних з переходом до ринкової економіки. До того ж, відсутність мовного бар’єру, культурні, навіть сімейні зв’язки сприяли успішному розвитку інтеграції. Проте насправді цей процес іде з великими труднощами.

Цілями економічного союзу проголошувалося стабільний розвиток економіки країн-членів, утворення спільного економічного простору, сприяння взаємним інвестиціям, утворення платіжного союзу із взаємним визнанням внутрішніх валют, взаємну конвертованість валют, що необхідно для переходу до валютного союзу.

Незважаючи на далекоглядність рішень щодо поглиблення інтеграційних процесів більшість з них залишилася на папері і не втілюється у життя. Більше того, з’явилася тенденція до ослаблення взаємних економічних відносин. Є декілька причин такого явища. З одного боку, – це наслідок глибокого падіння економік всіх країн СНД, розрив економічних зв’язків між суб’єктами економіки колишнього СРСР і труднощі переходу до ринкової економіки. З іншого боку, така ситуація утворюється з політичних причин. Політичні лідери, партії й деякі соціальні верстви країн побоюються втрати частки незалежності країни через необхідність передачі деяких суверенних прав до наднаціональних органів. Незважаючи на багаторазову задекларованість необхідності знижувати митні бар’єри, уряди країн СНД часто діяли у зворотному напрямі – утворювали митні пости, уводили квоти, ліцензування взаємної торгівлі. Неодноразові зустрічі голів держав і урядів не надають інтеграційному прогресові належного імпульсу через неоднакове трактування національних інтересів кожного члена СНД.

Однією з головних перешкод в процесі поглиблення інтеграції у межах СНД є небажання країн-членів передати частку суверенності до наднаціональних структур. Проте практика існування інтеграційних об’єднань свідчить, що без цього справжня інтеграція взагалі неможлива. Саме ефективно створена система наднаціональних органів Європейського Союзу надала суттєвого імпульсу європейській інтеграції. Справжня причина в тому, що уряди деяких країн СНД (насамперед, України та Грузії) побоювалися гегемонії Росії в економічному союзі, що планується. Якщо в Європейському Союзі чотири країни – Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія – приблизно рівні за економічним потенціалом й жодна з них не може в односторонньому порядку заблокувати рішення, то в СНД Росія має безсумнівну перевагу. (табл. 9. 2.)

 

Таблиця 7. 1.