Чистий економічний добробут та його фінансова оцінка

 

Вступ

1. Суть та показники економічного добробуту

2. Аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні

3. Шляхи покращення економічного добробуту в Україні

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Чистий економічний добробут – показник величини скоригованого валового національного продукту (ВНП), що отримується за допомогою вирахування з нього вартісної оцінки негативних факторів випуску та обліку недекларованних і неринкових доходів.

Актуальність теми полягає у тому, що економічний добробут є основним показником економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння і аналіз економічного добробуту є досить важливим і актуальним.

Метою даної роботи є характеристика і аналіз комплексу понять, а саме основних макроекономічних показників, які використовуються при розрахунку чистого економічного добробуту та в системі національних рахунків (СНР). Вони були створені з метою виміру сукупного виробництва в ринковій економіці. Це необхідно для того, щоб показати, що суспільне рахівництво виконує для економіки ті ж функції, що й бухгалтерський облік для окремого підприємства або суб’єкта, тобто є основною частиною функції управління економікою в цілому.

Предметом курсової роботи є економічні відносини, що впливають та визначають чистий економічний добробут.

Об’єктом курсової роботи показники чистого економічного добробуту.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

- сформулювати знання та зрозуміти суть і показники економічного добробуту;

- вивчення закономірностей та принципів макроекономічного аналізу показників економічного добробуту ринкового суспільства;

- зробити аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні;

- запропонувати шляхи покращення економічного добробуту в Україні.

При написанні курсової роботи були використанні такі методи дослідження як порівняння, розрахунок, узагальнення та індукція.

Структура курсової роботи:

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

У першому розділі розглядаються суть та показники економічного добробуту.

У другому розділі проводиться аналіз фінансових показників суспільного добробуту в Україні

У третьому розділі пропонуються шляхи покращення економічного добробуту в Україні.

 

 

Будь-якому суспільству притаманна властивість зростати матеріально та духовно. Економічне зростання – це поступове зростання економіки в довгостроковому періоді. Рівень реального валового внутрішнього продукту служить критерієм економічного добробуту суспільства, а зміна валового внутрішнього продукту – показником економічного зростання. Одна з головних цілей макроекономіки – досягти економічного зростання. Основним у теорії економічного зростання є питання, яким чином можна збільшити обсяг валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості.

Економічне зростання вимірюється двома взаємопов'язаними способами:

1) зростанням реального валового внутрішнього продукту за певний період часу;

2) зростанням обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за певний період часу. Як правило, певний період дорівнює одному року. [7, c. 43-48]

Використання того чи іншого означення залежить від проблем, які розглядаються. Наприклад, якщо розглядаються проблеми бюджету країни, то доцільно використовувати перше означення. Якщо вирішуються проблеми добробуту, то перевага віддається другому означенню.

Економічне зростання вимірюється такими показниками: коефіцієнт, темп та темп приросту зростання ВВП.

Коефіцієнт зростання ВВП – це відношення показника розрахункового періоду до показника базисного періоду.

Коефіцієнт зростання ВВП на душу населення – це відношення обсягу ВВП на душу населення розрахункового періоду до відповідного показника базисного періоду.

Темп зростання (ВВП або ВВП на душу населення) – коефіцієнт зростання, помножений на 100%. [13. c. 23]

На практиці використовуються складніші способи обчислення економічного зростання. Наприклад, підрахунок темпів зростання методом найменших квадратів і методом експоненційного зглажування.

Існують два типи економічного зростання:

1) екстенсивний, коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів. До нього належать збільшення чисельності зайнятих та фізичного обсягу капіталу;

2) інтенсивний, коли зростає ефективність використання ресурсів шляхом вдосконалення техніки та технологій. До цього типу економічного зростання відносять: технологічний прогрес, рівень освіти та професійної перепідготовки кадрів, економія за рахунок зростання масштабу виробництва, поліпшення розподілу ресурсів, законодавчі, інституційні та інші чинники.

У макроекономіці розрізняють три групи чинників економічного зростання.

1. Чинники пропозиції – природні ресурси, людський капітал, праця, основний капітал, рівень технології.

2. Чинники попиту – споживчі, інвестиційні та державні витрати, чистий обсяг експорту, рівень цін.

3. Чинники розподілу – чинники, які забезпечують ефективне використання ресурсів.

Найбільше впливають на економічне зростання чинники пропозиції. [4, c. 34-36]

Крім того, чинники економічного зростання поділяють на прямі та непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносяться: збільшення чисельності робочої сили, нагромадження фізичного капіталу, технологічний прогрес.

До непрямих чинників економічного зростання належать: податкова, цінова, зовнішньоекономічна політика держави.

Одним із найпростіших пояснень різниць рівнів життя у бідних та багатих країнах є різниця в продуктивності праці.

Продуктивність праці – це показник кількості товарів і послуг, що їх виробляють за 1 годину робочого часу.

Існує зв'язок між рівнем життя і продуктивністю праці.

Рівень продуктивності праці визначається такими чинниками: 1) фізичний капітал; 2) людський капітал; 3) праця; 4) технологічні знання; 5) природні ресурси.

Фізичний капітал – устаткування, будівлі та споруди, які використовуються для виробництва товарів та послуг.