Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Порівняльний аналіз інституту глави держави у Президентських та Напівпрезидентських республіках (на прикладі Польщі та США)

Предмет: 
Тип работы: 
Дипломна робота
К-во страниц: 
86
Язык: 
Українська
Оценка: 

Сірії, Лівані.

Після Другої світової війни до держав, очолюваних президентами, увійшли Італія, Греція, Португалія, Ісландія, Мальта. Однак найбільшого поширення модель президентського правління набула в Африці. Цей процес почався з кінця 50-х – поч. 60-х років, і сьогодні майже на чолі всіх африканських держав стоять президенти.
Що ж розуміється під поняттям «президент» сьогодні?
Юридичний словник 1953 р. намагався дати тлумачення цьому поняттю, відзначаючи, що «в буржуазному державознавстві президент розглядається як носій верховної державної влади і вищий представник держави у «зовнішніх стосунках». Подібне твердження зовсім неправильне, бо державна влада в капіталістичних країнах належить буржуазії, котра і є її носієм, а президент – тільки знаряддя диктатури монополій».
В іншому джерелі – енциклопедичному словнику, випущеному в світ у 1990 p., президент визначається таким чином:
1) у більшості сучасних держав з республіканською формою правління виборний глава держави;
2) в цілому ряді громадських і наукових закладів, організації! (в т. ч. і міжнародних) виборний голова виконавчого органу.
Цікавою емпіричною базою є документи, які відображають роботу вищих представницьких органів державної влади, а також матеріали періодичного друку, особливо періоду заснування того чи іншого конституційного інституту, в яких політики висловлюють свої точки зору. Обговорення питання про впровадження посади Президента колишнього СРСР, а потім і президентів РФ, України та інших республік, викликало величезну кількість різноманітних публікацій, відгуків, які також допоможіть у з'ясуванні поняття «президент». Під час обговорення порушувалися й деякі теоретичні аспекти поняття «інституту президентства», його основних рис. Депутат В. Н. Кудрявцев, відомий правознавець, підкреслив, що «передбачуваний законопроект один із елементів складного процесу формування соціалістичної правової держави»1». «Президентство – один з відомих у світовій практиці найбільш ефективний спосіб організації виконавчої влади». – зазначав депутат СБ. Станкевич. Депутат А О. Собчак висловив свою думку з цього приводу так: «Необхідною умовою приведення в дію інституту президентської влади є забезпечення співвідношення і противаг законодавчої, виконавчої, президентської і урядової влад та інших інститутів»
Говорячи про світовий досвід розподілу влад на «декілька владних структур», у статті С. С Алексеева підкреслюється: «Але, окрім такого розподілу, необхідне і її об'єднання. Потрібна додаткова стрижнева політична структура, яка б уособлювала єдність і міцність влади. Президент повинен стати загальнонаціональною об'єднуючою силою».
В іншій статті, надрукованій в журналі «Новое время», Б. Топорнін робив акцент на необхідності балансу між владою законодавчою, виконавчою, судовою і вказував на роль президента в цьому процесі. Автор підкреслював, що, визнаючи офіційний статус президентства, слід мати на увазі не конкретну особу, а оптимальну систему раціонального демократичного управління тодішнього Радянського Союзу. Мова йшла про відповідальність президента, можливість його відкликання (імпічменту) у випадку антиконституційних дій або правопорушень.
Висловилися з цього приводу й відомі радянські державознавці. Так, А. О. Мішин, дослідник президентської влади США, вважав, що Радянському Союзу була необхідна сильна виконавча влада, а президент – це фігура, яка уособлює і очолює виконавчу владу в державі.
У період заснування посади президента колишнього Радянського Союзу було достатньо владних структур: З'їзд народних депутатів СРСР, Верховна Рада, Президія Верховної Ради, Рада міністрів. Все це – колегіальні структури, на узгодження діяльності яких потрібно було багато часу. Це й стало однією з причин впровадження влади президента – арбітра вищих органів влади й управління. Окрім того, всією своєю практичною роботою Президент СРСР повинен був створювати умови для розвитку взаєморозуміння і соціального діалогу між різними суспільно-політичними рухами, підтримувати громадянський мир і міжнародну згоду в країні, а також, маючи верховні повноваження, виступати в ролі організатора і координатора дій за надзвичайних обставин – війни, конфліктів, стихійного лиха, серйозних порушень соціального спокою і суспільного порядку.
Комплекс аналогічних проблем через об'єктивні і суб’єктивні чинники дістався у спадок і Україні та її Президенту. Тоді, в 1991 p., Україні потрібен був інститут сильного президентства для того, щоб збалансувати інтереси, рішуче стабілізувати ситуацію, привести в дію механізм усіх видів державної влади. В Україні, коли діяла Конституція УРСР 1978 р., що зовсім не відповідала статусу України як незалежної держави, було прийнято «Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України». В цьому документі, який Комітет з питань юридичних та прав людини Парламентської Асамблеї Ради Європи визначив як «Малу Конституцію» України, в розділі Ш «Президент України» ст. 19 чітко визначався статус Президента України як глави держави і голови державної виконавчої влади.
Проте всяка влада, відмічав вчений МІ. Кейзеров, у принципі грунтується на реальних здібностях проведення своєї волі, але не всяка влада є реальною можливістю здійснювати свою волю. Сутність справи – в конкретному) механізмі формування, реалізації волі, в структурі співвідношень влади, в інституціональному і правовому статусі влади.
Все це відбувається в рамках загальносвітової тенденції, характерної для багатьох демократичних країн: надання більш високого значення в державній структурі посаді прем'єр-міністра (канцлера), котрий стає головою виконавчої адміністрації, тоді як у президента зосереджуються функції глави держави.
Але досвід президентства і в СРСР, і в Україні (шестирічний) – досить незначний в порівнянні зі світовим. Становлення інституту президентства – тривалий
CAPTCHA на основе изображений