Правовий статус біженців та осіб без громадянства

Актуальність теми дослідження. Серед усіх прав людини визначальним є право на життя. Це право гарантує недоторканність фізичного існування людини, оскільки життя розглядається як єдине і неподільне благо, яке не підлягає обмежувальній оцінці і не допускає розпорядження ним ззовні. Позбавлення особи її прав і свобод, перш за все права на недоторканність життя, або обмеження такого права з боку держави зводять нанівець соціальну цінність самої людини і спонукають її самостійно рятувати себе та своїх близьких від загрози фізичного знищення. Однією з форм такого порятунку стає втеча із зони небезпеки і, як наслідок – зміна країни проживання та пошук притулку за її межами. Саме таких осіб законодавство більшості держав світу, в тому числі й України, визнає біженцями. 

Україна входить до першої п’ятірки країн за кількістю міжнародних мігрантів, та займає 4 місце в цьому списку. Кількість мігрантів з інших країн, які проживають на території України, за деякими оцінками, досягла близько 4 млн осіб.

Боротьба з нелегальною міграцією та порушеннями міграційного законодавства є одним з найбільш важливих завдань Української держави. За часів незалежності в країні було запроваджено низку заходів, спрямованих на вирішення цього завдання і відповідно прийняті Закони України “Про імміграцію”, “Про громадянство в Україні”, “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. У червні 2001 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Закону України “Про біженців”, суттєво вдосконалила попередній закон 1993 р. З метою реалізації зазначених законів були розроблені підзаконні нормативно правові акти та заходи, спрямовані на створення механізму управління міграційними процесами і надання притулку мігрантам. Були здійснені структурні зміни і в органах державної влади.

Однак, попри всі зусилля держави, спрямовані на вдосконалення правових та організаційних механізмів реалізації права на притулок, говорити про вирішення усіх правових проблем зарано. Хотілося б зупинитись на такому загальновизнаному в світі і широковживаному інструменті боротьби з “небажаними” іноземцями, як видворення.

Прибуття біженців в Україну набуло характеру масового явища ще у перші роки незалежності України і зумовило необхідність розробки законодавства, яке б визначало їх правовий статус. На цей час нормативно-правова база з цього питання в основному сформована. Разом з тим розвиток законодавства України про біжен-ців відбувався безсистемно, значною мірою ситуативно. Реалізація закріплених у ньому прав і свобод біженців ускладнювалася перманентною реорганізацією дер-жавних органів, на які покладалося виконання законодавства у цій сфері. Після приєднання України році до Конвенції ООН про статус біженців та прого-лошення курсу України на євроінтеграцію постало завдання привести законо-давство України про біженців у відповідність з міжнародними стандартами.

В останні роки ускладнення політичної ситуації в деяких регіонах світу, географічна близкість України до кордонів об'єднаної Європи та "прозорість" східних кордонів України призвели до посилення міграційних процесів і загострення проблеми біженців в Україні, що й обумовило необхідність наукового дослідження цієї проблеми.

Метою роботи є виявлення загальнотеоретичних закономірностей і проб-лем правового регулювання статусу біженців та осіб без громадянства в Украї-ні, формулювання теоретичних положень і практичних висновків, спрямованих на розвиток і удосконалення законодавства про правовий статус біженців.