Лекції з міфології

 

І. Міфологія як предмет теоретичного аналізу. Класифікація міфів.

1. Міфологія як світоглядне явище.

2. Класифікація міфів.

3. Спроби пояснененя міфології (від античності до романтизму).

4. Підходи до вивчененя міфології: раціонально-науковий (натуралізм, антропологізм) та апологетичний.

5. Сучасні наукові теорії вивчення міфології.

6. Порівняльно-історичне вивчення міфології.

 

 

Міфологія (від грец. mythos «сказання, оповідь, розрада» і logos «слово, поняття, вчення») – це універсальний спосіб мислення, характерний для первісного суспільства і заснований не на логіці, а на фантазії. Міф являє собою ототожнення реального та ідеального. Характерна особливість первісної міфології полягає в тому, що вона існує в органічній єдності із ритуальними формами поведінки, які диктуються традиціями роду, етносу.

Первісна міфологія була засобом пізнання і пояснення світу, шляхом до пізнання законів буття. Вона є не жанром словесності, а фактом особливого світосприйняття, якому надається словесна форма – пісенна, ритуально-обрядова, сюжетно-розповідна. В цій формі природне або суспільне явище, яке сприймається емоційно, подається як дія або стан божества чи легендарного героя, і бачать в ньому не художній фіктивний образ, а реальний, тілесний феномен.

Найбільш припустимим для науковців визначенням міфу є наступне. Міф – це розповідь про сакральні, священні події, яка відбулися у віддалені часи. Міф розповідає про те, як реальність завдяки подвигам надприродних істот досягла свого втілення і здійснення (як виникли космос, або острів, рослинний світ, людська поведінка чи державна настанова). Персонажі міфу – надприродні істоти, вони загальновідомі, існують і діють у легендарні часи. В цілому міф описує різні, іноді драматичні, могутні прояви священного (або надприродного) у цьому світі. Міфічне минуле – не просто попередній час, а особлива епоха першотворення, міфічний час, який передує початкові нашого емпіричного часу.

Міфічна епоха – епоха першопредметів і першоподій: перший вогонь, перший спис, перший сміх, перший вчинок тощо.

Тому зазвичай міф об'єднює в собі два аспекти:

розповідь про минуле (діахронічний аспект) ;

засіб пояснення сучасного, а іноді і майбутнього (синхронічний аспект).

Зміст міфу осягається первісною свідомістю як реальність, більше того, як «вища реальність». Колективний практичний досвід накопичується багатьма поколіннями, тому він розглядається як достатньо «надійний». Для первісного суспільства цей досвід складався з мудрості предків, традицій, тому осмислення фактів зовнішнього світу грунтувалася на вірі, яка не підлягала перевірці і не вимагала її.

Міф має свій особливий «хронотоп» – міфологічний простір-час.

Час міфу позбавлений тривалості – це вічна епоха першотворення, тобто період, коли емпіричного часу не було; час міфічних героїв не змінюється (вічна юність, вічна старість). За міфологічного сприйняття реального часу виникає уявлення про щасливі та нещасливі періоди. Так, священні, щасливі епохи або дні – це час контакту з надприродним світом.

Міфічний простір втілює уявлення про «свій» світ як про центр, який з усіх боків оточений ворожим іншим світом. Необхідність захисту від «чужого» світу породжує міфічний образ «світової огорожі» (гори, ріки) як втілення сил Ладу (Космосу) у противагу іншосвітньому Хаосові. Інколи «світовою огорожею» виступають «світові води» – нескінченні запаси прісної води і дощу. Божество – хранитель цих вод (Енкі, Океан, варуна), він бог-мудрець і помічник людям, він є втіленням сил Космосу, які протистоять Хаосові.

 

 

До найдавніших і найпримітивніших міфів належали міфи про тварин (або зооморфні) і зооантропоморфні міфи. Найелементарніші з них являють собою наївне пояснення окремих ознак тварин. Глибоко архаїчні міфи – про походження тварин від людей або міфологічні уявлення про те, що люди були колись тваринами. Уявлення про зооантропорфних предків, як правило, мають тотемічне походження. Міфи про перетворення людей на тварин і рослин широко відомі майже всім народам земної кулі. Найпоширеніші з них – давньогрецькі міфи про Нарциса, про павука Арахну; індійські сказання про лотос; вірування північноамериканських індіанців про їх походження від черепахи, вовка, ведмедя тощо. Найстарішими є міфи про походження сонця, місяця, зірок (солярні, лунарні і астральні міфи). В одних сонце зображується людьми, які колись жили на землі і з якихось причин піднялися на небо, в інших – створення сонця і місяця приписується надприродній істоті.

Центральну групу міфів складають міфи про походження світу, Всесвіту, тобто космогонічні, і міфи про походження людини, тобто антропогонічні. У відсталих з точки зору культури і цивілізації народів небагато космогонічних міфів, а лише зрідка зустрічається згадка про те, що земна поверхня колись мала інший вигляд, але питання, як з'явилися земля, небо і т. д. не порушуються. Щось говориться про походження людей, однак відсутній його мотив: або згадується про перетворення тварин на дюдей, або виступає мотив «доробки» чи «вивільнення (з печери, з-під землі) «. У народів, які стоять на вищому рівні культурного розвитку, з'являються розвинуті космогонічні та антропогонічні міфи. Дуже типові міфи про походження світу і людей – полінезійські, індіанців, стародавнього Сходу і Середземномор'я. У цих міфах виділяються дві ідеї: творіння і розвитку. Згідно з міфологічними поглядами. Заснованими на ідеї творіння (креації), світ був створений якоюсь надприродною істотою – богом, деміургом, великим чаклуном. Згідно з іншими еволюційними