Україна – суверенна держава: проблеми становлення

 

9.1 Утвердження незалежності: міжнародне визнання, розбудова державних структур, ядерне роззброєння

9.2 Соціально-економічний і політичний розвиток

9.3 Зовнішньополітична діяльність

9.4 Україна на початку ХХ ст. "Помаранчева революція" та її наслідки

 

 

Від проголошення незалежності – до Всеукраїнського референдуму. 

Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. перед українським керівництвом постало завдання політичного і юридичного забезпечення суверенності України у рамках тоді ще існуючого Радянського Союзу. 

26 серпня Президія ВР тимчасово припинила діяльність Компартії, а 30 серпня Л. Кравчук підписав указ “Про заборону діяльності Компартії України” (27 грудня 2001 р. Конституційний суд України визнав це рішення неконституційним). 

Надзвичайно важливою для українського керівництва була реакція Росії на проголошення незалежності України. Між сторонами існував договір від 19 листопада 1990 р. про неприпустимість перегляду кордонів, але у нових умовах це рішення необхідно було підтвердити, оскільки Росія залишала за собою право поставити це питання на порядок денний. 

28 серпня до Києва прибула делегація на чолі з віце-президентом Росії О. Руцьким. У результаті дводенних переговорів сторони підтвердили територіальну цілісність обох держав. 

Протягом трьох осінніх місяців (вересень - листопад) в Україні йшла велика підготовча робота до проведення референдуму та розбудові державницьких структур. Було створено Службу національної безпеки України (СБУ); прийнято Закони про Національну гвардію, Державний кордон і Прикордонні війська України, та ін., а також визначено “Основні напрями економічної політики України в умовах незалежності”. 4 вересня над будинком ВР піднято синьо-жовтий прапор. 

8 жовтня Верховна Рада схвалила закон “Про громадянство України”. Україна надала громадянство усім, хто на момент набуття чинності закону проживав на її території незалежно від походження, стану, національності тощо. Норму про подвійне громадянство було скасовано. 

24 жовтня Верховна Рада ухвалила Заяву про без'ядерний статус України, а 1 листопада - Декларацію прав національностей України. 

 

Всеукраїнський референдум. Утворення СНД. Міжнародне визнання України

З 32 млн. громадян, що прийшли на виборчі дільниці, майже 29 млн. (90,35 %) підтвердили Акт проголошення незалежності. Того ж дня було обрано Президента України. Ним став Леонід Кравчук. 5 грудня він склав присягу народу України, а Головою Верховної Ради було обрано Івана Плюща. 

6 грудня був підписаний Указ Президента про створення Збройних сил України. Першим Міністром оборони суверенної України став Костянтин Морозов. 

7–8 грудня керівники Білорусії, Росії та України (С. Шушкевич, Б. Єльцин та Л. Кравчук) підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня в Алма-Аті керівники 11 незалежних держав СРСР (крім Грузії та країн Балтії) ухвалили Декларацію держав – учасниць СНД. 25 грудня Президент СРСР М. Горбачов подав у відставку. СРСР припинив існування як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність. 

У грудні розпочалося міжнародне визнання незалежності України. Першими незалежність України визнали 2 грудня Польща і Канада, у наступні дні – Угорщина, Литва, Латвія, Росія і Болгарія. 19 грудня суверенітет України підтвердила Швеція, 24 грудня – Норвегія, 25 грудня – США. Всього протягом грудня Україну як незалежну державу визнали 57 держав світу, а до березня 1992 р. – понад 100 країн, протягом першого року – більше 130 країн. Із 110 із них було встановлено дипломатичні відносини у повному обсязі. На початку 2001 р. наша держава підтримувала дипломатичні відносини із 153 країнами світу. 

 

Проблема ядерного роззброєння

Надзвичайно актуальною для утвердження української держави стала проблема ядерного роззброєння. Після розпаду СРСР Україна володіла 15% його ядерного потенціалу, знаходячись на третьому місці після США та Росії, і випереджаючи арсенали Великобританії, Франції та Китаю, разом узятих. Виконуючи задеклароване ще у 1990 р. рішення про набуття статусу неядерної держави, Україна до березня 1992 р. вивезла у Росію 57% тактичної ядерної зброї, однак внаслідок загострення українсько-російських відносин з проблем Чорноморського флоту і Криму, тимчасово припинила вивезення ракет у Росію. Українське керівництво вимагало міжнародних гарантій безпеки і контролю з боку України за знищенням ядерного потенціалу. Після підписання відповідних угод між Президентами України та Росії усі тактичні ракети до 6 травня 1992 р. були вивезені у Росію, на жаль, без належної фінансової компенсації. 

Протягом 1992-1994 рр. було досягнуто ряду міжнародних угод про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (договір СНО-1 був укладений між США та СРСР ще у липні 1991 р. ). Спочатку Україна, разом із Росією, Білоруссю та Казахстаном підписала у травні 1992 р. Лісабонський протокол про виконання зобов'язань Договору СНО-1, згодом у листопаді того ж року Верховна Рада України ратифікувала цей договір, зробивши до нього 13 застережень, які насамперед стосувалися надання Україні міжнародних гарантій безпеки та фінансової і технічної допомоги. 

Після складних і довготривалих переговорів, 14 січня 1994 р. президенти США, Росії та України підписали у Москві тристоронню заяву про ядерне роззброєння України з компенсацією за високозбагачений уран, що містився у ядерних боєзарядах, та наданням необхідної фінансової і технічної допомоги для демонтажу цієї небезпечної зброї. Тристороння угода була ратифікована українським парламентом. 

16 листопада 1994