Шляхи подолання кризових явищ в України

 

 

У серпні 1991 року Україна проголосила незалежність. Кожен з нас вірив - наша країна зможе стати гідним членом міжнародної спільноти, забезпечити добробут і надійний життєвий фундамент для своїх громадян. Інакше й бути не могло. Україна - одна з небагатьох держав, що мала і має власну авіаційну і космічну промисловість, сучасну атомну енергетику, чимало інших унікальних виробництв. Це особлива країна, зі своєю історією, самобутньою культурою.

Але сьогодні ми змушені констатувати: Україні не вдалося увійти до кола високорозвинутих держав. Ми стрімко втрачаємо свої можливості, розбазарюємо свій потенціал. У 1991 році в Україні було зосереджено 6, 5% світової науки, 2% світового ВВП. Сьогодні від нього залишилася хіба десята частина. Країна застигла у невизначеності [4].

За минулі роки було розпочато низку важливих реформ. Проте більшість з них й досі не доведено до логічного кінця. А головне - реформи здебільшого мали запозичений або нав’язаний характер, тому не відповідали власне українським інтересам.

Сьогодні Україна - на перехресті. І не лідер, і не аутсайдер. Куди зрештою вона потрапить? Якщо всі разом не будемо діяти так, як вимагає час, Україна ризикує зав’язнути у так званій «сірій зоні» цивілізації, з якої вибратися буде майже неможливо.

Україна має шанс подолати кризу, як політичну, так і економічну, безпосередньо вирішивши такі важливі завдання:

досягнення державою реальної суб’єктності, тобто здатності самостійно визначати і творити власне майбутнє, виходячи тільки з національних інтересів;

здійснення масштабної модернізації суспільства, економіки, держави;

налаштування суспільства на зміни.

Саме суспільство має визначити шлях України у майбутнє. Рушійною силою потрібних країні змін є ми з вами.

Бідними наразі себе вважають 85% українців. Розрив між статками багатих і бідних - 40: 1 - чи не найбільший в Європі. Коли людина відчуває себе бідною, їй важко думати про далеке майбутнє, бо треба дбати про важке сьогодення. В державі, де немає стабільності, люди змушені жити одним днем [1, с. 42].

На цьому дедалі більше паразитує популізм. Політики, обіцяючи «золоті гори» всім і зараз, виховують громадян-утриманців. Вже наобіцяли стільки пільг, що на їх виконання не вистачить ніякого бюджету. А якість життя саме найменш захищених людей не покращується. Всі ці обіцянки виконуються за кошти самих громадян.

Проїдання бюджету не забезпечить кращої освіти, медицини, не покращить спосіб життя, а отже і не призведе до підвищення якості праці, зростання заробітних плат. Соціальна спрямованість бюджету вимірюється не просто сумою коштів, виділених на соціальні цілі, а передусім ефективністю їх використання.

Надійним запобіжником масової бідності має стати нова соціальна політика: створення рівних для всіх громадян умов працевлаштування і самореалізації, надійний захист тих, хто не в змозі може забезпечити себе сам: інвалідів, сиріт, соціальних пенсіонерів. Порядок і розміри надання державної соціальної допомоги мають бути чітко закріплені в законах України і не залежати від примх окремих політиків, їхніх передвиборчих «подарунків». Необхідно максимально розвинути систему соціального страхування.

Держава має всіляко підтримувати тих громадян, хто хоче розвивати свої здібності, підвищувати освітній рівень, кваліфікацію, ефективність праці. У сучасних умовах саме розвиток людського потенціалу стрімко рухає економіку вперед!

Україна потребує послідовної державної «політики на зближення» в усіх сферах громадського життя. Адже розбіжності між різними верствами суспільства сьогодні небезпечно поглиблюються. До цього, нажаль, причетні політики, які часто грають на існуючих в суспільстві суперечностях або, навпаки, роблять недолугі спроби нав’язати нації свої вузько суб’єктивні уявлення щодо українства.

Ми не завжди єдині: ходимо в різні церкви, голосуємо за різні партії, розмовляємо українською, російською або іншими мовами. Але це не може бути основою розколу. Це має стати потужним ресурсом розвитку на засадах об’єднання усього різноманіття наших можливостей і цінностей.

Треба скорочувати розрив у соціально-економічному розвитку окремих територій країни, заохочувати економічні та інші види міжрегіональної кооперації, надати регіонам більше прав і можливостей для власного розвитку.

Головне - українські політики зобов’язані дійти компромісу з важливих питань державної політики і відмовитись від популістської демагогії, яка руйнує майбутнє держави.

Світова економіка інтенсивно розвивається: з’являються нові країни-лідери, загострюється конкуренція за ресурси (енергоносії, робочу силу, капітал, знання, високі технології). Змінюється модель світового прогресу. На перший план все активніше виходять такі джерела економічного розвитку, як інформація, наука, освіта, інтелект.

Україна має відкриту економіку й не може залишатись осторонь світових економічних процесів. Кожного дня перед країною постають нові виклики, до яких маємо бути готовими. Йдеться про спроможність держави відстоювати національні економічні інтереси, реалізовувати та посилювати конкурентні переваги й нарешті - забезпечувати сталий і динамічний розвиток економіки, зростання добробуту громадян, що є головною метою сучасної політики [3, с. 432].

Сьогоднішні економічні успіхи залежать переважно від експорту відносно дешевого металу, азотної хімії та інших сировинних товарів. Проте жодній країні в світі ще не вдалося збагатитися на торгівлі такими товарами. До того ж переваги, якими досі користувались українські виробники - надлишок потужностей, дешева робоча сила та енергія, ігнорування екологічних проблем, недооцінена валюта - поступово вичерпуються. Україна ще не досягла навіть того рівня, який мала наприкінці 80-х років минулого століття. А світ за цей час пішов далеко вперед [2].

Україна майже не виробляє сучасної високоякісної, високотехнологічної продукції, яка б користувалась попитом у світі. Наша економіка відстає і технологічно несумісна з розвиненими країнами. Іноземні інвестиції спрямовуються не в сучасні виробництва, а в спекуляції з землею, нерухомістю, в торгівлю. За країною закріплюється роль постачальника продукції первинної обробки з низьким вмістом доданої вартості.

Законодавство і бюджетна політика в Україні не тільки не стимулює якісне покращення економіки на засадах інновацій і досягнень науки, а навіть провокує погіршення ситуації. Відкриваючи кордони та усуваючись від активної участі в економічній політиці, держава перекладає відповідальність за майбутнє України на великі міжнародні корпорації. Але чи потрібна їм сильна та успішна Україна? Навряд чи. Країнам-лідерам вигідніше «використовувати» Україну як джерело дешевої сировини і робочої сили, як полігон для розміщення своїх ресурсоємних, екологічно небезпечних виробництв, аніж отримати у перспективі достойного конкурента. Вітчизняній економіці нав’язується шлях залежного розвитку. Але цей шлях нічого не гарантує у майбутньому.

Потрібна більш активна державна економічна політика. Необхідно модернізувати національну економіку: перейти від сировинної спрямованості до орієнтації на знання та інтелектуальні ресурси. У цьому питанні не можна покладатись на автоматичну дію законів ринку. Ринок керується лише логікою збільшення прибутків. Він робить свою справу, пожвавлюючи економічне зростання. Проте доленосне для України завдання - формування сучасних національних конкурентних переваг -може й повинна вирішувати держава.

На жаль, в Україні сьогодні не створено належних умов для якісного зростання економіки. Держава не забезпечує стимулів для розвитку. І податкова, і інвестиційна, і амортизаційна політика - репресивні по відношенню до реального сектора економіки. Спекулювати в Україні набагато вигідніше, ніж виробляти.

Три рівноправні партнери - держава, громадянське суспільство і національний бізнес - мають об’єднати зусилля у здійсненні необхідних реформ. У цьому - запорука успіху. Єдність цілей є запорукою єдності нації, а отже і розвитку та подолання кризи.

 

 

Бідан В. Гуманістична складова соціальної політики в умовах економічних трансформацій / В. Бідан // Україна: аспекти праці. - 2001. - № 5. -с. 41-44.

Геополітичне становище України і його вплив на розвиток міжнародних стосунків у світі [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //blogs. korrespondent. net/users/print/vlegotkin/a30198.

Економіка знань - модернізаційний проект України: За ред. акад. НАН України В. М. Гейця, акад. НАН України В. П. Семиноженка, чл. -кор. НАН України Б. Є. Кваснюка. - К. : Фенікс, 2007. - 544 с.

Стратегія «УКРАЇНА-2015: творити майбутнє» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.semynozhenko.net/content/files/Ukraine-2015small.pdf.