Диференційований підхід у фізичному вихованні школярів як педагогічна проблема

 

 

Анотація. У статті розкриваються особливості структури діяльності вчителя загальноосвітньої школи, який здійснює цілісний підхід до формування особистості учня. Щоб навчання було ефективним, розвивальним, давало поштовх розквіту здібностей дитини, заохочувало до пізнання, його слід здійснювати мудро, у певній системі і послідовності, з урахуванням індивідуальних особливостей і рівня розвитку кожної дитини.

Класно-урочна система потребує вдосконалення навчального процесу диференціацією завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, що враховує типові індивідуальні особливості учнів прийнято називати диференційованим, а навчання за таких умов – диференційованим навчанням.

Ключові слова: гармонійний розвиток, формування особистості, фізичне виховання, диференційний підхід, педагогічна діяльність, індивідуальні особливості, навчальний процес, навчання, виховання, фізичні навантаження.

Аннотация. В статье рассматриваются особенности структуры деятельности учителя общеобразовательной школы, который осуществляет общий поход к формированию личности учащегося. Чтобы обучение было эффективным, развивающим, давало толчок развитию способностей учащихся, способствовало обучению, его необходимо совершать в определённой системе и последовательности, с учётом индивидуальных особенностей и уровня развития каждого ребёнка.

Классно-урочная система нуждается в усовершенствовании учебного процесса дифференциации заданий и методики обучения в зависимости от возможностей учеников. Учебно-воспитательный процесс, который учитывает типичные индивидуальные особенности учащихся, принято называть дифференцированным, а обучение при таких условиях – дифференцированным обучением.

Ключевые слова: всестороннее развитие, формирование личности, физическое воспитание, дифференцированный поход, педагогическая деятельность, индивидуальные особенности, учебный процесс, обучение, воспитание, физические нагрузки.

Annotation. The article deals with the peculiarities of the structure of the secondary school teacher’s activity who accomplishes an integral approach to the formation of the pupil’s personality. Teaching will be effective and creative, will stimulate the child’s cognitive skills if it is wise accomplished in particular system and succession, taking into consideration every child’s individual peculiarities of the level of development.

Class and lesson system needs the education process to be improved by differentiation of the tasks and methods of teaching depending on the pupils’ abilities. Education and upbringing process which takes into consideration typical pupils’ individual peculiarities is called differentiated, and studies in such conditions – differentiated studies.

Key words: harmonious development, forming the personality, physical training, differentiated approach, pedagogical activity, individual peculiarities, education process, teaching, upbringing, physical load.

Постановка проблеми. Компонентом всебічного гармонійного розвитку особистості є фізичне виховання. Фізичне виховання – частина загальної системи формування особистості учня, а вчитель фізичної культури – не тільки спеціаліст у своїй галузі педагогіки, але й вихователь широкого плану. Він у такій самій мірі, як і його колеги, повинен сприяти всебічному розвитку кожного школяра; виховувати школярів не тільки здоровими, всебічно фізично розвиненими, але й вольовими, високоідейними особистостями, які мають різнобічні знання та навички високопродуктивної праці. Вчитель повинен бути уважним до учнів і не тільки добре знати особливості їхнього фізичного розвитку, але бути також психологом, щоби диференційно підходити до формування особистості кожного учня, враховувати його розумові здібності та морально-вольові якості. Тому, в процесі фізичного виховання він здійснює цілісний підхід до формування особистості учня [6, 9].

Індивідуальний підхід до учнів є одним з найважливіших принципів педагогіки. Він означає діяльну увагу до кожного учня, конкретизацію завдань навчально-виховної роботи, зміну її методів з урахуванням як загального, так і індивідуального, особистого. Індивідуальний підхід сприяє вирішенню такого важливого педагогічного завдання, як вирівнювання успішності відстаючих учнів до рівня кращих і стимулювання останніх до ще більшого покращення власних результатів. Індивідуальний підхід не обов’язково означає проведення занять з кожним учнем. Він передбачає доцільне співвідношення всіх варіантів організації діяльності [11].

Багаторічна практика засвідчила, що надзвичайно важливим є особистісний підхід до навчання та виховання школярів. З цією метою доцільним є впровадження у практику діяльності вчителя методики викладання уроків фізичної культури, спрямованої на визначення індивідуального рівня фізичної підготовленості учнів, на диференційований підхід до виконання завдань фізичного виховання. Якщо вчитель проводить таку роботу системно і комплексно, дуже легко відстежити ступінь фізичного розвитку кожної дитини й окреслити межі фізичних навантажень, яких вона потребує.

Тому актуальність проблеми диференційованого підходу до учнів в процесі навчання має важливе значення. Виховання підростаючого покоління фізично здоровими – важливе завдання сім’ї та школи. На жаль, нині лише 45% дітей шкільного віку і 50% підлітків фізично гармонійно розвинені. За останніх п’ять років половина учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів за станом здоров’я мають обмеження щодо вибору професії, а серед випускників шкіл не менше – не придатні або частково придатні до військової служби.

На думку професора О. Вишневського потрібна докорінна перебудова організації фізичного виховання школярів.

По-перше, слід кардинально змінити власні погляди на фізичну культуру, на фізичний стан, красу людського тіла, не сприймати їх як щось другорядне. Учитель власним прикладом повинен демонструвати важливість фізкультури, здорового способу життя.

По-друге, необхідно розвантажити навчальні плани і програми, значно скоротити інформативне навчання. Таким чином можна збільшити питому вагу уроків фізичної культури.

По-третє, слід відмовитись від традиційної форми і режиму діяльності на уроці, коли діти увесь час сидять майже нерухомо,