Система електронних платежів в Україні

 

 

Одним із засобів представлення безготівкових розрахункових документів є електронний платіжний документ.

Розрахунковий документ в електронному вигляді – документ визначеного формату, що містить установлені реквізити і несе інформацію про рух коштів, має форму електронних записів. Електронні платіжні системи, що діють нині в Україні, використовують, в основному, платіжні доручення та платіжні вимоги.

Реквізити електронного документа можна поділити на дві групи:

- реквізити власне платіжного документа, перелік та зміст яких визначається для кожної конкретної форми платіжного документа (платіжного доручення, платіжної вимоги, чека тощо) ;

- технологічні реквізити, перелік та зміст яких визначається електронною платіжною системою, що обробляє ці документи.

Електронні розрахункові документи містять такі обов'язкові бухгалтерські реквізити:

- номер документа, число, місяць, рік його оформлення;

- ідентифікатори (МФО) банків платника та одержувача (на відміну від паперового документа, назви та місцезнаходження банків не надаються) ;

- номери рахунків платника та одержувача в установах банків;

- назви платника та одержувача коштів (їхні офіційні скорочення), які відповідають зареєстрованим у статуті;

- ідентифікаційні коди платника та одержувача коштів за Державним реєстром України або іншим довідником, визнаним чинним законодавством;

- спосіб перерахування коштів;

- суму платежу із зазначенням валюти;

- призначення платежу, тобто назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ, на підставі якого здійснюється трансакція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ тощо із зазначенням його номера і дати) ;

- вид платежу – інформація, що деталізує спосіб розрахунку за цим платіжним документом;

- коди бюджетних платежів (у разі перерахування коштів до бюджету). Технологічні реквізити призначені для забезпечення функціонування

платіжної системи. Для СЕП такими реквізитами є:

- електронно-цифровий підпис платіжного документа (засіб захисту документа від викривлення) ;

- ідентифікатор операціоніста «банку А», який виготовив цей електронний платіжний документ;

- назви файлів СЕП, в яких цей документ транспортується від ОДБ «банку А» до ОДБ «банку Б» через послідовність АРМ СЕП, та відмітки про час обробки цього документа на кожному з АРМ.

Усі ці реквізити передаються одержувачу платіжного документа. Бухгалтерські реквізити є підставою для перерахування коштів, технологічні – використовуються для контролю та організації процесу передачі цього документа через СЕП.

Слід відрізняти напрямок руху платіжного документа від способу перерахування коштів за цим документом. У СЕП платіжний документ завжди рухається у напрямку від «банку А» (відправника документа) до «банку Б» (одержувача документа). Напрямок переміщення коштів (або взагалі відсутність перерахування) між цими двома банками залежить від ознаки дебету/кредиту цього документа.

Кредитовий документ – це платіжне доручення, за яким клієнт «банку А» доручає перерахувати кошти на рахунок клієнта «банку Б». Такий зразок документа є найбільш поширеним типом документів у СЕП. Напрямок перерахування коштів збігається з напрямком руху документа.

Дебетовий документ – це платіжна вимога, за якою клієнт «банку А « доручає списати кошти з рахунку клієнта «банку Б» на свою користь. На поточний момент дебетові документи становлять не більше 1% від загальної кількості платежів.

У СЕП передбачені два різновиди дебетових документів:

а) безспірні, коли не потрібний акцепт (згода) від банку-платника на перерахування коштів. Право ініціювати безспірну дебетову трансакцію в СЕП надається лише підрозділам Національного банку України для використання у випадках, передбачених чинним законодавством України (штрафні санкції, стягнення, закриття коррахунків тощо) ;

б) у вигляді дебетових інформаційних документів (запитів) : «банк А» надсилає через СЕП дебетовий запит, за допомогою якого інформує «банк Б» про потребу в перерахуванні коштів від «банку Б» до «банку А». Акцепт на такі платежі надається «банком Б» індивідуально для кожного платіжного документа за узгодженням із головним бухгалтером та/чи клієнтом банку. У разі згоди фактичний переказ цих коштів далі здійснюється іншим платіжним документом – кредитовим, що відправляється в СЕП від «банку Б» за його ініціативою. Тобто, сам дебетовий інформаційний документ не спричиняє безпосереднього перерахування коштів за ним.

 

 

Клієнти комерційних банків не є безпосередніми учасниками системи електронних платежів. Вони виконують свої платежі лише через комерційні банки, які їх обслуговують і які є абонентами СЕП найнижчого рівня.

Комерційний банк готує початкові платіжні документи одним із способів:

• операціоніст банку отримує паперові документи від клієнтів і створює на їх основі електронні документи за допомогою програми «Операційний день банку»;

• банк отримує електронні платіжні документи від філій засобами внутрішньобанківської платіжної системи;

• банк отримує електронні документи засобами системи «клієнт-банк» від клієнта-відправника.

Усі ці способи передбачають проходження платіжних документів через ОДБ банку – учасника СЕП. ОДБ банківських установ – єдине джерело надходження електронних розрахункових документів у СЕП.

Початкові платіжні документи для передачі у СЕП оформляються в ОДБ у вигляді файла типу А – пакета початкових платіжних документів. Кожний інформаційний рядок файла А містить один платіжний документ. У файлі може бути від 1 до 1000