Есеїстика Ірени Карпи в контексті розвитку сучасної української публіцистики

 

1.1 Жанрова система сучасної есеїстики

1.2 Концепція індивідуального стилю в сучасній естеїстиці 

2.1 Особливості біографізму 

2.2 Ознаки “нового журналізму”

3.1 Саморепрезентація на мовному рівні

3.2 Рольові домінанти автора і читача 

 

Актуальність теми пропонованого дослідження зумовлене активним входженням нових публіцистичних жанрових форм в сучасний інформаційний простір, зокрема завдяки поширенню мережі Інтернет. Така тенденція створює можливості для вияву творчих потенцій авторів, які формують свій авторитет у інших сферах мистецтва слова. Яскраві, неординарні особистості, що претендують на «звання» «лідерів думок» уже в мережевому середовищі, модифікують, урізноманітнюють, індивідуалізують так популярні жанри, як авторська колонка, блог, есей, щоденник тощо.

Серед подібних феноменів вирізняється творчість Ірени Карпи. Серед різноманіття талантів саме у мережевій публіцистиці вона заявила про себе особливою манерою, атрибутивною інтонацією, яскравою самоіронією, змістовою різноплановістю текстів. 

Популярність її блогів, авторських колонок серед широкої аудиторії, неоднозначність реакцій критиків і прихильників її стилю, а також уміння авторки текстуально яскраво зреагувати на злободенні проблеми українського суспільства і привернути до них увагу громадськості – усі ці чинники зумовлюють необхідність системних медіа-досліджень публіцистики Ірени Карпи.

Метою пропонованого наукового дослідження є дослідження особливостей есеїстичних текстів Ірени Карпи в контексті розвитку сучасної української публіцистики.

Досягнення основної мети передбачає виконання таких завдань:

1) узагальнити та проаналізувати історіографію досліджуваної наукової проблеми;

2) дослідити стильові особливості есеїстки Ірени Карпи;

3) визначити ознаки «нового журналізму» в публіцистичних текстах авторки;

4) проаналізувати особливості біографізму як стильової домінанти;

5) дослідити творчу манеру Ірени Карпи як відображення авторської позиції;

6) вивчити особливості авторської репрезентації на мовному та комунікаційному рівнях.

Об'єктом дослідження є творчість Ірени Карпи.

Предметом наукового аналізу є жанрово-стильові особливості есеїстки Ірени Карпи.

У досліджені застосовано такі методи: описовий, системний, порівняльний методи наукового дослідження. Методологічні засади роботи ґрунтуються на принципах історизму, наукової об'єктивності, комплексності та достовірності.

Новизна роботи полягає у комплексному досліджені есеїстики Ірени Карпи через інтерпретацію індивідуального стилю як вияву світоглядних орієнтацій автора; удосконалено методологію вивчення сучасної есеїстки в мережі Інтернет через систематизацію ефективних способів впливу на громадську думку.

Теоретичне значення бакалаврської роботи. Матеріали дослідження мають на меті розширити та поглибити теоретичні знання із запропонованої теми. У кваліфікаційній роботі запропонований багатоаспектний підхід для аналізу публіцистичних мережевих текстів сучасних авторів.

Практичне значення результатів. Висновки та узагальнення дослідження мають перспективу використання для подальшої розробки порушених у роботі проблем. Основні результати дослідження можуть бути використанні в підготовці навчально-методичних комплексів для викладання нормативних журналістикознавчих курсів, спецкурсів із сучасних медійних проблем для студентів вищих навчальних закладів та факультативних занять у загальноосвітніх закладах різних типів.

Структура дослідження. Бакалаврська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

 

 

 

Дослідження жанру есе є актуальною проблемою в сучасному літературознавстві. 

Наявні теоретичні розвідки щодо жанрової специфіки есею в українській науці можна поділити на два напрями: 

-за першим – об'єктом є українська есеїстика як суттєвий і важливий фрагмент національної духовної культури (статті – О. Баган “Есей та есеїзм”, С. Єрмоленко “Мова сучасної української есеїстики”, Ю. Осадча “Есеїстичне та романічне письмо як способи “мислити» літературу”; методичні вказівки – С. Квіт “Есеїстичний семінар: Методичні матеріали до курсу “Основи герменевтики”, Л. Логвиненко “Художньо-публіцистичні жанри: Методичні матеріали для студентів заочного та дистанційного навчання зі спеціальності “Журналістика”; дисертаційне дослідження – Г. Швець «Есеїстика Василя Барки: жанрова специфіка та проблематика”; 

-за другим – наукові дослідження, присвячені есеїстиці іншомовних літературних традицій (В. Ліпіна-Березкіна «Становлення сучасної англійської прози”; Л. Садикова “Лінгвостилістичні параметри тексту есе”; К. Брандес “Лінгвотекстові особливості мовного жанру “художнє есе” (на матеріалі есеїстики С. Моема) та ін.”. 

Проблеми, які нині розглядаються вченими, частково стосуються генези жанру есею, його поетики як форми творчості та пізнання світу, а також особливостей розвитку та функціонування в таких галузях, як література, публіцистика, критика, журналістика та мовознавство.

Проте немає одностайності щодо визначення жанру в академічних виданнях. Зокрема, у “Літературознавчому словнику-довіднику” за редакцією Р. Гром’яка зазначається: “Есе – це невеликий за обсягом твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми” [Літературознавчий словник-довідник, с. 249]. Українські дослідники О. Галич, В. Назарець і Є. Васильєв у підручнику “Теорія літератури” визначають есе як проміжний (межовий) жанр, що “лежить на стику художньої та публіцистичної (часом науковопопуляризаторської) творчості” [Галич 2001: 275]. Наведені дефініції засвідчують широке функціональне поле поняття “есе”.

Есе (з фр. essaі “спроба, нарис”, від лат. exagіum “зважування”) – літературний жанр невеликого обсягу й вільної композиції, що пишеться на єдиному подиху. Це прозаїчний твір, що відтворює індивідуальні враження й роздуми з конкретного приводу й свідомо