Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Наукові знання Київської Русі

Предмет: 
Тип работы: 
Індивідуальне завдання
К-во страниц: 
13
Язык: 
Українська
Оценка: 

на Русі: княжни Єфрозини з Чернігова, а також княжни Євпраксії-Зої. Остання у 1112 р. вийшла заміж за візантійського імператора Йанна Комнена. Ще в Києві княжна цікавилася медициною, а в Греції поглибила свої знання і була авторкою першого медичного тракту «Алімма». Книга має п’ять частин і 29 розділів і до сьогодні зберігається у бібліотеці Медичі у Флоренції.

Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої і відвари з лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взагалі вплив словом на хворого – те, що сьогодні належить до психотерапії. Існувала своя фармацевтична наука, яка опиралася на знання флори України. Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира Мономаха, який перебував у Чернігові, через систему кур'єрської пошти він зумів поставити правильний діагноз на відстані і дав рекомендації щодо лікування. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат “Мазі”.
Лікарі (знахарі), яких називали «льчці» були досить популярними. Писемні джерела свідчать, що «льчці» були при дворах чернігівського князя Святослава Давидовича, Володимира Мономаха, Юрія Довгорукого та ін. Однак переважна більшість «лічців» лікували людей, незалежно від їх соціального стану.
Як вже було сказано, медиками були як невизнані релігією волхви так і ченці у монастирях. Серед них відомий лаврський ченець Даміан та найвидатніший медик домонгольської Русі Агапіт (кінець XI – перша половина XII ст.), який прийняв постриг у Печерському монастирі і діяв там до кінця життя, здобувши велику славу і популярність у народі. Внучка Володимира Мономаха Ганна, склала лікарський порадник «Мазі» у якому розповідається про гігієну тіла, вплив клімату на організм, про сон, лазні, їжу, різні хвороби і лікування ран..
На той час центрами освіти і культури були монастирі. Там концентрувалися основні кадри інтелігенції, в тому числі і медичні. Це було передбачено Студійським Статутом, запровадженим у Київській Русі Феодосієм Печерським. Статут зобов'язував чернечі осередки засновувати лікувальні заклади, богодільні та інші доброчинні установи. Зокрема, при Печерській лаврі було створено шпитальний монастир св. Миколи. Процвітала і аптечна справа.
Найдавнішими розділами медицини було акушерство і гінекологія. Новонароджених дітей приймали баби-повитухи, хірурги лікували травми, отримані на ловах або при збройних сутичках. Інфекційні хвороби (чума, холера, віспа) лікували молитвою і лікарськими рослинами («зелієм»). Лікування ліками рослинного походження у Київській Русі було поширеним з найдавніших часів. Тогочасні лікарі володіли знаннями предків. Також для лікування хворих застосовували різного роду процедури – компреси, пов'язки, масаж, мастила і протирання, клістири, кровопускання, лазню. Тобто, можна сказати, що існувала своєрідна медицина, яка, окрім різних зел, мастей, порошків тощо, передбачала також водолікування, термотерапію (нагрівання, прогрівання тіла, його охолодження) тощо.
Знали на Русі і хірургічне лікування. Про це свідчать археологічні знахідки медичних інструментів, зокрема, пінцетів і скальпелів.
Біологія. Особливу увагу давньоруських натурфілософів привертала наука про живу природу, з якою людина ототожнювала себе. В уявленні давньоруських книжників весь світ, в тому числі й жива природа, був створений Богом протягом шести днів. Тогочасна біологія могла мати переважно описовий характер. Головним джерелом знань залишалась сама природа, з якою людина постійно взаємодіяла. Наші предки – хлібороби і тваринники – нагромадили великий досвід стосовно рослинного і тваринного світу.
Давньоруські хлібороби добре знали свій виробничий цикл, що залежав від пір року і мали точне уявлення коли орати, сіяти, збирати врожай. Вони розуміли яку роль у вегетації рослин відіграють метеорологічні умови і вміли передбачати їх. У них були надійні методи для сприяння нормальному розвитку і росту рослин – угноєння, ретельність обробки грунтів, певні елементи селекції, щеплення дерев, сівозміна тощо. Заняття сільським господарством було своєрідною академією, воно забезпечувало ефективне його ведення від покоління до покоління.
Подібно позвивалося і тваринництво. Давньоруське стадо складалося з великої і дрібної рогатої худоби, коня, свині, віслюка. Розводили різні види домашньої птиці (курей, гусей, качок, індиків), а також утримували собаку і кота. Мисливство, рибальство і збиральництво також сприяли освоєнню природних ресурсів і знайомству з дикою флорою і фауною.
Відомості про екзотичну флору і фауну (пальми, смоківниці, лев, крокодил, кит, верблюд, скорпіон, слон, носоріг, мавпа, тюлень тощо), давньоруські книжники запозичили з візантійських джерел.
В уявленнях наших предків про флору і фауну був присутній і фантастичний елемент. Поряд з реальними тваринами, іноді описуються єдинороги, дракони, кентаври, сирени, віщий птах Фенікс та ін.
Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови: «Фізіолог» – популярна зоологія, основана на реалістичних і фантастичних описах тварин.
 
Висновки
 
Таким чином, у Київській Русі були сформовані такі визначальні для подальшого становлення української науки традиції, як:
її відкритість, активне вбирання, переосмислення й використання світового досвіду для власних потреб;
орієнтація переважно на європейські духовні цінності та норми;
практична спрямованість наукової діяльності, її безпосередній зв’язок з актуальними суспільними потребами;
глибоке адекватне розуміння тодішньою елітою ролі та значення науки для суспільного життя і самореалізації особистості;
органічний зв’язок науки з освітою й вихованням державницької свідомості, патріотичної громадянської позиції.
Отже, наука Київської Русі була адекватною загальному стану позитивних знань європейського, а почасти й східного середньовіччя. Перед давньоруською накою відкривалися широкі перспективи подальшого розвитку, але цей процес був перерваний у середині XIII ст. жорстокою монгольською навалою, яка надовго затримала науковий розвиток.
 
Список використаних джерел
 
Дещинський Л. Є., Денісов Я. Я., Скалецький М. П., Цубов Л. В., Барановська Н. М., Макарчук О. Г. Українська та зарубіжна культура. Видання 4-е, перероблене і доповнене: Навч. Пос. – Львів: Видавництво «Бескид Біт», 2005. – 304 с.
Культурологія: українська та зарубіжна культура: навчальний посібник/за ред. М. М. Заковича. – Київ: Знання, 2010. – 589 с.
Любар О. Школа та педагогічна думка в Київській Русі. //Рідна школа. – 2001. – №12. – С. 68-70 с.
Наукові традиції в Україні у контексті сучасних світових тенденцій розвитку науки / Здіорук Сергій Іванович // Стратегічні пріоритети. – 2009. – №2. – С. 95-101 с.
Історія української культури. Навч. посіб. / За ред. О. Ю. Палової – К. : Центр учбової літератури, 2011. – 368 с.
Історія української культури /За загал. ред. Г. Крип'якевича. – К. : Либідь, 1994. – 656 с.
Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. – К. : Лыбидь, 1991. -398 с.
CAPTCHA на основе изображений