Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність

 

1.1 Поняття адміністративного правопорушення

1.2 Загальні ознаки адміністративних правопорушень

1.3 Юридичний склад адміністративного правопорушення

 

 

 

Діяльність людини складається з вчинків. Вчинок – головний елемент людських взаємин, у якому виявляються різні якості особистості, як похвальні, так і негативні, відношення до проблем дійсності, до оточуючих. Усякий вчинок спричиняє неминучі результати: зміни у відносинах людей, у їх свідомості, він також тягне за собою наслідки і для самого діючої особи. Учинок завжди зв'язаний з визначеною відповідальністю людини за свої дії.

У сфері адміністративно-правових відносин учинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особистості складають вчинки правомірні – тобто такі, що відповідають нормам права, вимогам законів. Антиподом правомірної поведінки є поведінка неправомірна, тобто така, що суперечить нормам права. Неправомірна поведінка виражається в правопорушеннях, тобто актах дії чи бездіяльності, які порушують право або заперечують його.

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Іншими словами, під адміністративним правопорушенням як підставою адміністративної відповідальності розуміється винне, протиправне і суспільно-небезпечне діяння, яке посягає на встановлені правом і забезпечені адміністративно-правовими санкціями правила поведінки громадян і посадових осіб у сфері державного управління.

Діяння, класифіковані як адміністративні правопорушення містяться в наступних кодексах: КпАП, КЗпП, кодекс торгового мореплавання та ін. Поточні закони також встановлюють, які вчинки є правопорушеннями (наприклад: Закон України» Про корупцію» 1995р., Закон України «Про виняткову морську економічну зону»). Слід зазначити, що здебільшого поняття «адміністративне правопорушення» і «адміністративний проступок» ототожнюються законодавцем, тобто адміністративний проступок не є особливим різновидом адміністративних правопорушень, а визнається синонімічним терміном, також як і делікт.

 

 

У сфері адміністративних відносин вчинок може мати подвійне значення. Кожне окреме правопорушення як явище реальної дійсності є конкретним: воно здійснюється конкретними особами, у визначеному місці, у визначений час, суперечить адміністративно-правовим нормам, характеризується точно визначеними ознаками. Разом з тим, незважаючи на розходження окремих правопорушень та їх видів, усі адміністративні правопорушення, як антисоціальні явища, мають загальні риси.

1. Будь-яке правопорушення – це вчинок, тобто дія чи бездіяльність. Дія – акт активної поведінки (наприклад, порушення правил полювання, користування без дозволу радіопередавачем, дрібне хуліганство, ст. 173 КпАП, незаконне використання земель державного лісового фонду, ст. 63). Бездіяльність визнається вчинком, якщо за службовим обов’язком чи по ситуації потрібно було щось зробити, але зроблено не було (ухилення від реєстрації або нереєстрація вогнепальної зброї, ст. 192 КпАП, ухилення від проходження огляду на стан сп'яніння, ст. 131). Значимість цієї риси полягає в тому, що в ній приховане загальноприйняте положення «за думки не судять». Так, не можна вважати правопорушенням не виявлений через вчинки внутрішній напрям думок, почуття (не тільки позитивні, але і негативні). Розумові процеси не регулюються правом.

2. Однією з рис правопорушення, найбільш очевидною, яка випливає з самого терміна, є протиправність, тобто порушення права, його норм (не може визнаватися адміністративно протиправною дія чи бездіяльність, якщо це не передбачено нормою). Протиправність адміністративного проступку виражається в порушенні загальнообов'язкових правил, які встановлює держава з метою дотримання режиму законності, захисту прав і свобод громадян, суспільних і державних інтересів. Вчинок, який не порушує норм права, може бути аморальним, порушенням норм громадських організацій, але не правопорушенням. Конституція України закріплює принцип, зміст якого в тому, що ніхто не може нести відповідальність за вчинки, які не визнавалися правопорушенням на момент їх здійснення.

Законом визначені окремі ситуації, коли формальний вчинок підпадає під ознаки протиправного, але, власне кажучи, не небезпечного і не шкідливого для суспільства і тому вважається правомірним. В адміністративному праві (ст. 17 КпАП) передбачені обставини, при яких особа, яка вчинила протиправні дії, не підлягає відповідальності: особа, яка діяла в стані крайньої необхідності (тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода), необхідної оборони (тобто при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, встановленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони) або яка була в стані неосудності (тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану).

3. Важливою ознакою адміністративного правопорушення є винність (невинної протиправності не існує). Винність передбачає наявність у особи відповідного власного психічного ставлення до відповідного вчинку і його наслідків (тобто психічне відношення правопорушника до зробленого вчинку і виражається, насамперед, у тому, що він усвідомлює характер свого вчинку або не усвідомлює, хоча