Повноваження та обов’язки народного депутата України

 

1. Поняття і принципи статусу народного депутата України в адміністративному праві

2. Повноваження та обов’язки народного депутата України

Список використаної літератури

 

Статус народного депутата України (від лат. status стан, положення) це правове положення народного депутата як повноважного і відповідального представника народу України в суспільстві і державі, обумовлена сукупністю правових норм, що регулюють суспільні відносини, зв'язані з політико-правовою природою депутатського мандата, його виникненням, припиненням і терміном дії, повноваженнями депутатів, гарантіями їхньої діяльності, а також відповідальністю депутатів.

Згідно із Законом України «Про статус народного депутата України», народні депутати України є представниками Українського народу у Верховній Раді України і уповноважені ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та законами України.

Мандат (від лат. mandatum – повноваження, доручення) народного депутата України є вільним, що означає:

мандат є загальним всенародним, – хоча депутати і можуть обиратися по виборчих округах, вони представляють усю націю;

мандат є не імперативним, а факультативним – його здійснення вільне від примусу, депутат жорстоко не зв’язаний думкою своїх виборців;

мандат не підлягає відкликанню;

мандат при своєму здійсненні не потребує схвалення дій мандатарія (від. лат. mandataire – той, кого уповноважено, носій мандата) – презумпція відповідності волі депутатів волі народу не підлягає запереченню.

Правову основу діяльності народних депутатів України складають наступні нормативно-правові акти:

- Конституція України від 28 червня 1996 р. ;

- Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. ;

- Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. № 2766-ІІІ;

- Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-XII (в ред. Закону від 22. 03. 2001 р. №2328-ІІІ) ;

- Постанова Верховної Ради України. «Про забезпечення діяльності народних депутатів України» від 26 липня 1994 р № 122/94-ВР (із змінами, внесеними Постановою Верховної Ради України від 20. 04. 2000 р. № 1679-ІІІ) ;

- Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховної Ради України № 575-XIV від 08. 04. 1999 р.) ;

- Положення про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 378/95-ВР;

- Положення про посвідчення народного депутата України і нагрудний знак «Народний депутат України», затверджене Постановою Верховної Ради України від 3 березня 1993 р. № 3038-XII;

- Положення про порядок надання народним депутатам України службових жилих приміщень і користування ними, затверджене Постановою Верховної Ради України від 11 липня 1995 р. № 286/95-ВР (із змінами, внесеними згідно з постановами Верховної Ради України № 83/96-ВР від 06. 03. 1996 р., № 215/98-ВР від 14. 04. 1998 р., № 729-XIV від 04. 06. 1999 р.).

Наведемо основні принципи, що стосуються статусу парламентаря.

1. Принцип незалежності: юридично депутати не повинні підкорятися волі виборців, партійних органів і органів державної влади. Вони розглядаються як представники всієї нації, а не одного виборчого органа. Звідси логічно випливає заборона імперативного мандата і відкликання депутата, тому що відповідно до конституцій демократичних держав парламентарії у своїй діяльності керуються тільки конституцією і своєю совістю. Це так званий принцип вільного мандата. Принцип незалежності, крім вищевказаного, також містить у собі парламентські (депутатські) привілею (гарантії), і, насамперед, імунітет, трьома найважливішими складовими елементами якого є наступні: воля слова, депутатська недоторканність і, безумовно, воля голосування. Перший (індемнітет) зводиться до того, що депутат не може бути притягнутий до карної, адміністративної (відповідальності, що накладається в судовому порядку), за висловлення в парламенті (за винятком відповідальності за образу і наклеп) і за голосування, оскільки вони здійснюються в силу мандата. Другий елемент депутатська недоторканність означає, що член парламенту не може бути виданий карному переслідуванню чи арешту без санкції парламенту (Верховної Ради), за винятком випадків, коли його затримано на місці здійснення злочину, на його одязі, при ньому чи в його житлі виявлені явні сліди злочину чи коли очевидці прямо вказують на нього як на особу, яка скоїла злочин (ст. 106 КПК України). Законом “Про статус народного депутата України” встановлена відповідальність: за вплив на народного депутата України, членів його чи родини рідних з метою перешкодити виконанню депутатом своїх чи обов'язків, змусити його прийняти рішення на чиюсь користь (ст. 42) ; за зазіхання на честь і достоїнство депутата (ст. 43) ; за порушення недоторканності парламентарія (ст. 44) і за порушення гарантій трудових прав народного депутата (ст. 45).

2. Принцип неприпустимості сполучення посад, є одним з основних принципів, що стосуються статусу народного депутата: депутати є професійними парламентаріями, робота в парламенті для обраного депутата є основний і постійний на весь період його повноважень. У силу цього депутатський мандат несумісний ні з якою державною чи іншою посадою, депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони також не можуть мати інший представницький мандат (ст. 78