Ефективність експортних операцій (кукурудза 3-го класу)

Експортні операції передбачають продаж і вивезення товарів за кордон для передачі їх у власність іноземному контрагенту.

Для продавця не має значення, що буде робити з цим товаром покупець – пустить в переробку, реалізує на внутрішньому чи ринку перепродасть третій країні. Для продавця і його країни в будь-якому випадку це буде експортна операція. Її основними ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання товаром границі країни – експортера. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону держави.

У міжнародній торговій практиці застосовуються два методи експорту:

Прямий експорт – здійснення операції безпосередньо між виробником і споживачем через власну зовнішньоторговельну фірму або відділ зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо фірма вибирає варіант прямого продажу, а не через посередника, їй необхідно створити діючу експортну службу. Створення власних зовнішньоекономічних служб на підприємствах виправдано, якщо:

частка експорту велика в загальному обігу;

зовнішньоторговельні операції здійснюються регулярно;

випускається продукція з високим рівнем конкурентоспроможності, невисокий рівень конкуренції на відповідному сегменті світового ринку;

продукція не потребує серйозної адаптації до закордонних розумів використання;

на підприємстві є необхідна кількість фахівців із зовнішньоекономічної діяльності.

Для експортера засобом встановлення контактів з імпортером є відправка йому комерційної пропозиції – оферти. Оферта – документ, що містить в собі всі істотні пункти передбачуваного договору (найменування, кількість і якість товару, ціна, умови і термін постачання, умови платежу й ін. умови).

Непрямий експорт – це вихід на зовнішній ринок за допомогою посередників. Більш половини міжнародного товарного обміну здійснюється при сприянні торгових посередників, тобто незалежних від виробників і споживачів товарів торгових фірм, організацій і осіб. Під торгово-посередницькими операціями розуміються операції, пов'язані з купівлею-продажем товарів, які виконуються за дорученням виробників і споживачів незалежним торговим посередником, на основі угоди чи окремого доручення, що укладається між ними.

Після вибору методу експорту і встановлення контактів безпосередньо чи через посередника з імпортером, сторони переходять до обговорення і укладання контракту купівлі-продажу. Згідно з контрактом основними обов'язками експортера є: постачання товару, передача документів і прав власності на товар; імпортера – сплата ціни за товар і прийняття товару.

Віденська Конвенція Організації Об'єднаних Націй була прийнята у квітні 1980 року з метою встановлення міжнародної торгівлі на умовах рівності; встановлення норм, регулюючих договори купівлі-продажу товарів і сприяючих усуненню перешкод в міжнародній торгівлі.

Договір купівлі-продажу товарів в матеріально-речовій формі в міжнародній комерційній практиці називається контрактом.

Контракт купівлі-продажу представляє собою комерційний документ, який оформляє зовнішньоторгову угоду, в якому міститься письмова домовленість сторін про поставку товару: обов'язки продавця передати певне майно у власність покупця і обов'язок покупця прийняти це майно і виплатити за нього визначену грошову суму, або обов'язки сторін виконати умови товарообмінної угоди [8: 45].

Регулювання укладання договору купівлі-продажу і ті права та обов'язки продавця та покупця, які виникають з такого договору, уніфіковано у Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

Конвенція складається з чотирьох частин:

Галузь застосування та загальні положення;

Укладання договору;

Купівля-продаж товарів;

Обов'язки покупців;

Згідно Конвенції ООН, договори на поставку товарів, що підлягають виготовленню чи виробництву, вважаються договорами купівлі-продажу, якщо тільки сторона, що замовляє товар, не бере на себе зобов'язання поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення чи виробництва таких товарів.

Порушення договору, допущене однією із сторін, є істотним, якщо воно призводить до шкоди для іншої сторони, за виключенням випадків, коли сторона, що порушила договір не передбачувала такого результату, і розумна особа, діюча при аналогічних обставинах, не передбачувала б його.

Заява про розтягнення договору має силу лише у тому випадку, якщо вона зроблена іншій стороні шляхом оповіщення. Договір може бути змінений або розтягнений шляхом простої домовленості сторін.

Дана Конвенція також регулює питання умов поставки товару і передачі документів, зобов'язання та обов'язки сторін міжнародної угоди, відповідність товару та права третіх осіб, відповідальність сторін за невиконання умов договору та інші умови.

 

 

Основним нормативним документом, що регулює зовнішньоекономічну діяльність підприємств є Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зі змінами та доповненнями.

Цей закон на підставі Конституції України, Декларації про дер¬жавний суверенітет України тощо, ввів правове регулювання всіх видів зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгів¬лю, економічне, науково-технічне співробітництво, спеціалізацію і ко¬операцію в галузі виробництва, науки і техніки, економічні зв'язки в галузі будівництва, транспорту, страхових, розрахункових, кредитних та інших банківських операцій, надання послуг.

Особливості режиму іноземного інвестування на території Украї¬ни визначено в Законі України «Про режим іноземного інвестування» зі змінами та доповненнями.

Митний кодекс України визначає засади організації та здійснен¬ня митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби. Кодекс спрямований на захист економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті