УПЦ КП як реалізація принципу автокефальності в українському православ'ї

 

1.1 Головні етапи інституціалізації УПЦ КП в період незалежності

1.2 Канонічні засади діяльності УПЦ КП

2.1 Національне наповнення культової практики УПЦ КП

2.2 Культ святих в УПЦ КП

2.3 Соціальне душпастирство УПЦ КП під час Революції Гідності

 

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку націє- та державотворення України, постає питання утворення Помісної Української Церкви. Як свідчить досвід Автокефальна Церква виступає пріоритетом незалежної держави, переважаюча кількість громадян якої дотримуються ортодоксального віросповідування.

У вітчизняному релігійному полі серед традиційних українських церков активну позицію в контексті створення власного соціально та просвітницького руху з метою активізації співпраці із суспільством виявляє Українська Православна Церква Київського Патріархату (УПЦ КП) як інституція та церковно-громадський рух. В українських умовах становлення національної держави із соціальними пріоритетами, формування громадянського суспільства є одним з визначальних чинників в зміцненні його соціально-етичної основи, що безумовно сприятиме покращенню морального здоров’я нації та гуманізації усіх сфер суспільних відносини.

Актуалізація питання про те, яким чином УПЦ КП реалізує автокефальні законоположення беручи свій початок ще з часу хрещення Руси-України і спрямовує увагу на формування й утвердження духовної, політичної, й економічноної незалежності України постає із новою затребуваністю.

Українська Православна Церква Київського патріархату – це репрезентація помісності ортодоксальної церковної інституції: самобутності києвоцентризму та парадигми Київського Православ'я. Обов'язковими для Помісних Церков є основи канонічного устрою, які спираються на догматичне вчення. Єдність Церкви є аксіома вчення про Церкву. Метою Ортодоксальної Церкви є єднання людини із Богом. Єдність Церкви, як її якісна характеристика, відрізняє церкву від усіх інших видів об'єднання людей. Церковна єдність передбачає зміну самого образу буття людської природи.

Реалізація принципу помісності Київського Патріархату здійснюється на основі апостольських канонів, церковної влади, національної складової та суспільного служіння Церкви. Актуальність дослідження полягає в потребі вироблення об'єктивної оцінки основного адміністративного імперативу Української Православної Церкви Київського Патріархату – автокефального статусу.

Об'єктом даного дослідження є офіційні звітні документи Київського Патріархату ключові позиції якої представляються на численних всеукраїнських конгресах і соборах.

Предметом дослідження є душпастирська та соціально-просвітницька діяльність Українська Православна Церква Київського патріархату у формуванні громадянського українського суспільства.

Метою роботи є об'єктивний, всебічний та системний розгляд церковно-еклезіологічних наслідків реалізації принципу автокефальності у діяльності Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Для реалізації поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання:

- простежити головні етапи інституціалізації УПЦ КП в період незалежності;

- проаналізувати канонічні засади церковної інституції Київського Патріархату;

- дослідити національне наповнення культової практики УПЦ КП;

- висвітлити історію виникнення і становлення культу святих в УПЦ КП;

- з’ясувати форми соціального душ пастирства УПЦ КП в час Революції Гідності.

Методологія дослідження грунтується на таких методах наукового пізнання: об'єктивності, історизму, системності, а також компаративному, герменевтичному. З метою наукового осмислення подій та явищ релігійно-культурного життя керуючись проблемно-аналітичним, системно-хронологічним та структурно-функціональним підходами, застосовується метод аналізу, сходження від абстрактного до конкретного, єдності історичного та логічного. Метод систематизації та узагальнення дозволив визначити конкретні результати даного дослідження. В роботі використовуються принципи: об'єктивності, системності.

У релігієзнавстві тема помісності Церкви Київського Патріархату та реалізація її автокефальних засад висвітлювалися в працях Степовика Д, Сагана О., Колодного А., Голіченко М., Поліщук І., Мицик Ю., Онищенко О., Яроцький П., Лукашевич М., Лубський В., Недюха М., Филипович Л., Димитрія (Рудюка), Євстратія (Зорі), Епіфанія (Думенка), та інших дослідників, наукові висновки котрих і становлять теоретико-методологічну основу роботи

Структура та обсяг роботи. Структурно робота складається з двох розділів, що у своє чергу поділяються на підпункти, вступу, висновків, та списку використаної літератури, що налічує 43 найменуваня та додатків. Кожний із розділів складається із тематичних підпунктів. Які спрощують можливість відстеження матеріалу. Загальний обсяг роботи 43 сторінки.

 

 

 

Внаслідок історично сформованої моделі співіснування Помісних Православних Церков зі світською владою та іншими світськими елементами буття тієї чи іншої нації, Ортодоксальна Церква, надто щільно пов'язана із системою національних цінностей. Не буде перебільшенням сказати, що поява православ'я, а згодом оформлення церков, які дотримувалися східної християнської традиції, і їхнє подальше існування було не чим іншим, як одним із варіантів історичного розвитку християнства у межах суперечностей між його космополітичною, транснаціональною та суто національною орієнтаціями.

Розпочатий перебудовою в СРСР релігійний ренесанс отримав новий імпульс зі здобуттям Україною державної незалежності. Зростання релігійності населення, кількості діючих храмів, монастирів, релігійних громад, масових публічних церковних обрядів і церемоній, присутність та участь представників церков майже в усіх важливих державних заходах, висвітлення засобами масової інформації значущих подій релігійного життя – усе це стало звичайними атрибутами сучасності. Входження України у світовий релігійний простір, до того ж, відкрило шлях до поширення нових та нетрадиційних для нашої країни релігійних течій та напрямків, що суттєво змінило українську конфесійну карту. З кінця 80-х рр. ХХ