+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип работы:
Курсова робота
К-во страниц:
50
Язык:
Українська
та розвитку авторського права та суміжних прав в Україні була непростою і відрізняється від історії західноєвропейських країн та США. Перші законодавчі акти, які регулювали авторські відносини в Росії, з’явилися тільки у другій чверті ХІХ ст. Це пов’язано з тим, що книговидавнича справа була багато років державною монополією, крім того, авторське право було тісно пов’язано з цензурним законодавством. Перший авторський закон в Росії з’явився також в межах цензурного закону. 22 квітня 1828 р. прийнято Цензурний Статут, який мав спеціальну главу «О сочинителях и издателях книг» (1). Відповідно до цього закону автор або перекладач мав довічне виключне право користуватися власним виданням і продавати його. Строк цього права встановлювався через 25 років після смерті автора.
У 1830 р. нове Положення про права авторів внесло ряд нових принципових змін: права авторів визнавалися правом власності, строк охорони прав авторів продовжувався до 35 років після смерті.
Подальший розвиток авторського права у ХІХ ст. був спрямований на розширення прав авторів. Однак ці зміни не могли забезпечити ефективний захист авторських прав. І тільки в 1911 р. прийнято спеціальний закон, який мав назву «Положення про авторське право». Цей закон – значний крок в розвитку авторського права Росії, але його рівень ще не відповідав повністю вимогам Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р. [20].
Після Жовтневої революції цивільне законодавство царської Росії і Закон про авторське право 1911 р. скасовано.
Перший радянський закон «Основи авторського права» регулював авторські відносини, прийнято 30 січня 1925 р. Цей нормативний акт скоротив дію авторського права після смерті автора до 25 років. Прийнятий у 1928 р. Закон «Про авторське право» встановлював чинність авторського права тільки за життя автора.
Під час кодифікації законодавства у 60-і роки ХХ ст. було прийнято рішення включити законодавство про авторське право в основи цивільного законодавства СРСР як самостійний розділ. 11 червня 1964 р. затвердили Цивільний кодекс, який містив відповідний розділ «Авторське право». Цей розділ включено до Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 року.
У 1973 р. Радянський Союз став учасником Всесвітньої (Женевської) конвенції про авторське право (1925 р.). У зв’язку з цим виникла необхідність внести відповідні зміни та наблизити радянське законодавство до норм розвинутих країн світу та міжнародного права. З урахуванням цього і був розроблений розділ «Авторське право» Основ цивільного законодавства СРСР і союзних республік, прийнятих 31 травня 1991 р.
Основи цивільного законодавства мали набути чинності з 1 січня 1992 р., однак у зв’язку з розпадом СРСР цього не відбулося [20].
Після проголошення незалежності України почався процес розробки національного законодавства про авторське право. 23 грудня 1993 р. ВРУ повністю був прийнятий Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ВВРУ-№13-1994 р. ст. 64 № 3792-ХІІ), який оновив докорінним образом авторське право. Крім того, прийняли деякі нормативні акти, що доповнювали цей закон: Постанова КМУ України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» (1994 р.), «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» (1995 р.). 31 травня 1995 р. ВРУ затвердили закон, відповідно до якого Україна приєдналась до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів.
Важливим кроком в подальшому розвитку національного законодавства стало прийняття нової Конституції України (28 червня 1996 р.), ст. 41 якої проголошує право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
У 2001 р. до Закону «Про авторське право і суміжні права» були внесені зміни та доповнення. Зазначений закон викладено у новій редакції.
16 січня 2003 р. ВРУ прийняла новий Цивільний кодекс України, який називають другою Конституцією України. Однією зі складових ЦКУУ є Книга четверта «Право інтелектуальної власності». Вона складається з 12 глав, що об’єднують 90 статей. 36 і 37 глави об’єднують норми, щодо авторських і суміжних прав.
Розділ ІІ. Об’єкти авторського права
2.1 Визначення об’єкта авторського права
Той факт, що охороні підлягають форми вираження ідеї автора, а не самі ідеї, можливо довести за допомогою такого прикладу: автор публікує у вигляді журнальної статті коротке викладення своїх ідей про те, як зробити якийсь прилад, ніхто не може заборонити третій особі використати ці ідеї для створення такого приладу, однак авторське право захищає автора від відтворення екземплярів його статті без його дозволу. Що ж стосується самого винахідника, то на нього не розповсюджується охорона у відповідності з авторським правом, але його право може бути захищене на інших підставах (право промислової власності). Головним є те, що ідеї не охороняються авторським правом, а твори виражені в об’єктивній формі слід відрізняти від матеріальної форми.
Можливість визначення матеріальної форми як обов’язкової передумови охорони творів передбачає п. 2 ст. 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Але в країнах континентальної правової системи, до яких належить і Україна, такої вимоги немає, натомість, висувається вимога об’єктивності форми. Причому ця вимога розглядається як абсолютно необхідна для охорони твору засобами авторського права, оскільки безпосереднім об’єктом охорони є сама форма твору, а