Інтегральна соціологія Пітірима Сорокіна

 

Вступ

2. Біографія

3. Основні роботи

3.1 Вчення про людину та взаємодію

3.2. Соціальна стратифікація і мобільність

3.3 Теорія соціокультурної динаміки

4. «Моя філософія – інтегралізм» П. Сорокін

5. Інтегральна соціологія П. Сорокіна

Висновок

Література

 

 

Інтегральна соціологія – розділ соціології, який вивчає згуртування, злиття громадських структур у межах держави або ширшої міждержавної спільності.

Пітірим Олександрович Сорокін (1889-1968) – найбільший російський, а також американський учений-соціолог XX століття. Життя, так як і творчість Сорокіна присвячені дослідницьким роботам у вітчизняній і закордонній історично-соціологічній літературі. Традиційно, творчу діяльність Сорокіна поділяють на два періоди – російський (з початку 10-х по 1922р.) і американський. Американці, безумовно, відносять його до числа засновників американської соціології. До початку 60-х років П. Сорокін уже близько сорока років був американським соціологом, міцно займав одне з провідних місць серед інших соціологів світу. Проте на історичній батьківщині ім'я вченого до недавнього часу заборонялося навіть вимовляти.

Звісно ж, російський Сорокін і Сорокін – американець досить несхожі один на одного. А саме через широке коло ідей, характер аналізованих труднощів і використання матеріалу. Проте очевидно, що інтегральна сутність усіх її робіт завжди була незмінною.

Дослідники вважають, що творчість Сорокіна – якісно новий етап у розвитку соціологічної науки, який можна порівняти з революцією Коперніка у галузі природознавства. Його інтегральна (від лат. integer- цілий) об'єднуюча соціологія охоплює всі соціологічні аспекти культури в її найширшому вияві.

Інтегральна соціологія розроблена Пітіром Сорокіним – це інтегральна система соціології, предметом якої є соціальні й культурні системи у структурних і динамічних аспектах.

Минуло вже понад 100 років від народження видатного вченого. І навіть зараз, наприкінці XX століття, не буде ніяким перебільшенням сказати, що Пітірим Олександрович Сорокін, мабуть, сама примітна постать на соціологічному небокраї нашого століття. Він увібрав у себе майже всі досягнення гуманітарних наук, не зважаючи на складне життя, з усіма його крутими віражами і неймовірними сюжетами.

 

 

Пітірим Сорокін народився в будинку вчителя Тур'їнського земського училища О. І. Панова, де сім'я майбутнього вченого зупинилася взимку. Батько – Олександр Прокопович Сорокін, росіянин, уродженець Великого Устюга, пройшов навчання в одній з Великоустюжських ремісничих гільдій, отримав свідоцтво «майстра золотих, срібних справ та прикраси ікон» і займався церковно-реставраційними роботами, мандруючи від села до села. Мати Пітірима Сорокіна, Пелагея Василівна, походила з комі-зирянського селянського роду, була уродженкою села Жешарт Яренского повіту Вологодської губернії. Питирим Сорокін був другим сином у родині. Його старший брат – Василь, народився в 1885-у, а молодший брат – Прокопій, народився в 1893-у.

В 1903 після закінчення сільської школи поїхав навчатися до вчительської семінарії міста Хреново в Костромській губерінії, де в 1905 вступив до партії есерів. У 1906, після недовгого тюремного ув'язнення, Сорокін був вигнаний із семінарії. Приїхавши до Петербурга, займався на загальноосвітніх курсах і, здавши екстерном іспити за гімназійний курс, в 1909 вступив до Психоневрологічного інституту, а на наступний рік, щоб уникнути армійської служби, перевівся до Петербурзького університету. Серйозно займаючись наукою (в 1910 – 1914 опублікував близько 50 робіт), Сорокін закінчив університет і був залишений для підготовки до професорського звання.

На час Лютневої революції 1917 Сорокін став одним з лідерів есерів, разом з Є. К. Брешко-Брешковською редагував газету «Воля народу», був делегатом І Всеросійського з'їзду селянських депутатів, увійшовши до Виконавчого комітету Сільської Ради. Від есерів був обраний депутатом Установчих зборів. Порятунок Росії і революцію Сорокін пов'язував з діяльністю О. Ф. Керенського, для якого готував огляди з питань науки.

Посеред усіх цих подій всередині травня Сорокін одружується із Оленою Петрівною Баратинською, подругою студентських років, ботаніком.

У січні 1918 року його було заарештовано в офісі газети, виданням якої він займався, бо вона була спрямована протии більшовиків. Через два місяці його випустили, і вони з дружиною відправились до Москви в надії на відновлення там антибільшовистських груп. Сорокін знову намагався видавати подібну газету, але її швидко закрили, а його самого розшукувала поліція. Революціонер знову зник з її очей – декілька місяців вони з дружиною переховувались у різних селах та лісах. Але, не витримавши, здались у ЧК. Сорокіна кинули до в'язниці міста Великий Устюг, але не на довго: 12 грудня 1918 року за особистим розпорядження Леніна його випустили.

Покинувши політику, в атмосфері повоєнної лібералізації Сорокін повністю сконцентрувався на науковій та викладацькій діяльності у Петербурзькому університеті. У той же час він пише підручник з соціології, розрахований на широкий загал, та видає у 1920 році двотомну «Систему соціології». Влітку 1922 прокотилася масова хвиля арештів інтелігенції. Звичайно ж це не могло не зачепити Сорокіна: перед ним був поставлений вибір – або в'язниця, або висилка. І 23 вересня 1922 року Сорокін і його дружина назавжди покидають країну.

Спочатку виїхав до Берліну. Потім проживав в Чехословаччині, редагував журнал «Селянська Росія».

У 1923 році на запрошення провідних американських соціологів Хайеса і Росса прочитати декілька лекцій про російську революцію, Сорокін зі сім'єю вирушає до Америки,