Бокс: історія, розвиток, особистості

 

ДРЕВНІЙ СВІТ

НАША ЕРА

Початковий період

Період перших правил

Період нової школи боксу

Період нових правил «Лондонського призового рингу»

Початок епохи сучасного боксу

РОЗВИТОК БОКСУ НА ТЕРИТОРІЇ КОЛИШНЬОГО СРСР

Кулачний бій на Русі

ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Мухаммед Алі

Брати Кличко

Список використаних джерел

 

Бокс пройшов складний шлях від примітивного кулачного бою, самобутнього єдиноборства до сучасних правил, що сформували його як самостійний вид спорту.

 

 

Можливо, люди використовували свої кулаки, щоб улагодити суперечки протягом багатьох сторіч перш, ніж хтось подумав про організацію таких зустрічей для розваги інших. Є свідчення того, що бокс існував приблизно в 1500 році до нашої ери на острові Кріт. Сучасні дослідження дозволяють також стверджувати, що цей вид єдиноборств був відомий в Африці набагато раніше, особливо в області, тепер відомій як Ефіопія.

Виникнення кулачного бою як спорту губиться в століттях. Єгипетські ієрогліфи, що відносяться ще до сорокового віку до нашої ери, зображують воїнів, які ведуть кулачний бій у примітивних рукавичках – шкіряних бинтах. На Вавілонському барельєфі, який датований другим тисячоріччям до н. е. зображений кулачний бій. При розкопках в околицях Багдада знайдено багато плит із зображенням кулачного бою. Слід припускати, що кулачний бій поширився з Єгипту на острів Кріт і в Грецію. Розкопки Міноського лабіринту показали, що кулачний бій був відомий ще до виникнення грецької держави в епоху розквіту Егейської культури.

Збережені перекази говорять, що кулачний бій був відомий і на сході, особливо серед іонійців. Перші письмові згадки про кулачний бій у Древній Греції дійшли до нас з описів цього виду змагань Гомером.

За переказом, покровителем кулачних боїв був сам Апполон, що переміг Ареса, виявивши велике мистецтво в спритності і швидкості. Основоположником кулачного бою греки вважали Амікуса, який не випускав зі своєї держави жодного чужоземця, не позмагавшись із ним у кулачному бої. Характерними є висловлювання Сократа, Платона й Арістотеля про кулачний бій, як естетично красивий вид вправ для сміливих і сильних людей.

Кулачним боєм захоплювалися поети, державні діячі, письменники. Наприклад, знаменитий математик Піфагор був прекрасним кулачним бійцем і навіть брав участь в олімпійських іграх.

Протягом цілого ряду сторіч кулачний бій займав порівняно велике місце в житті суспільства. У народних сказаннях, билинах, піснях, різних творах мистецтва оспівувалися мужність і сила, сміливість і шляхетність, патріотизм і чесність, виявлені кулачними бійцями під час двобоїв, тобто ті якості, що роблять людину прекрасною і цінною для суспільства.

Ієрогліфічні записи, що відносяться до 4000 до нашої ери, показують поширення цього спорту по всій долині Нілу і Єгипту, після завоювання Єгиптом Ефіопії. Поширення боксу слідувало за розширенням Єгипетської цивілізації через Середземномор'я і Близький Схід. У 686 році до нашої ери бокс був удосконалений настільки, що був включений в Олімпійські Ігри. Однак боксом, яким ми його знаємо зараз, той вид єдиноборства назвати було важко. Двобої проходили на відкритому повітрі, де глядачі і являли собою границі площадки, на якій боролись спортсмени. Боротьба продовжувалася доти, поки один з учасників був не в змозі продовжувати двобій. Хоча перші боксери, насамперед, боролись за славу, проте переможець одержував золото, домашню худобу чи інші трофеї.

Щоб захищати руки і зап'ястя, борці тонкими м'якими смужками шкіри обплітали свої кулаки, а іноді і дві третини передпліч. До 4-ого сторіччя до нашої ери смужки робилися з більш твердої шкіри, що не тільки служила захистом для рук, але і перетворювала їх у наступальну зброю. Пізніше в Римській Імперії на смужки шкіри вдягалися спеціальні мідні чи залізні накладки, щоб вести гладіаторські бої, які звичайно закінчувалися смертю одного з учасників.

Однак, необхідно більш докладно зупинитися на озброєнні кулаків. З описів і зображень на вазах і фресках видно, що бої проводилися не тільки на голих кулаках, але і з забинтованими кистями (пізніше робилися пристосування для одягання на руки).

Починаючи з XІ-XІІ ст. і до кінця ІV ст. до н. е. бійці вживали найбільш просту форму рукавички, називану мейліхай. Руки бинтувалися 3-3, 5 -метровими ременями з м'якої бичачої шкіри, сириці чи просто змазаної олією або жиром, щоб надати їй м'якості. Зображення на древніх вазах показують кілька способів бинтування. Найчастіше спочатку бинтували чотири пальці, потім передпліччя.

У VІ в. до н. е. мейліхай був витіснений більш удосконаленим видом озброєння кулака – сфайраєм, уявлення про який дає скульптура сидячого кулачного бійця того часу – Аміка. Ці рукавички складалися з двох частин – самої рукавички і міцного шкіряного кільця, що оточує суглоби. Кільце мало приблизно 2, 5 см ширини і 0, 25 см товщини. Рукавичка доходила до половини передпліччя і закінчувалася товстою смужкою з овечої шкіри. Якщо мейліхай повинен був головним чином охороняти кисті рук від травм, то сфайрай уже призначався для збільшення ударної сили.

Третій період у розвитку бойової рукавички – це період важких рукавичок римського походження (з кінця ІV до ІІ ст. до н. е.) зі свинцем і залізом, такі рукавиці називали цестами.