Лізинг – ефективний спосіб стимулювання інвестиційної активності

 

1. Історія розвитку комерційного підприємництва

2. Лізинг – ефективний спосіб стимулювання інвестиційної активності

3. Ризик-менеджмент у підприємництві

Список використаної літератури

 

 

Історія підприємництва невіддільна від історії людства. При будь-яких політичних умовах, за будь-якого устрою, способу виробництва підприємництво пристосовувалося до існуючої економічної системи.

Історія українського підприємництва майже протягом двох століть була нерозривно пов’язана зі становокорпоративними товариствами купецькими гільдіями. Становлення і розвиток ділової ініціативи в Україні здійснювались у межах і правовому полі Російської імперії, де головні важелі управління перебували в руках дворянства чи генетично пов’язаної з ним бюрократії. Підґрунтя становокорпоративної організації українського купецтва у новий період історії було закладено саме у XVIII столітті, коли разом з обмеженням політичної автономії України на неї поширився становоієрархічний устрій російської абсолютистської держави.

В історикоекономічній літературі, як правило, підкреслюється той факт, що реформи царя Петра І забезпечили якісний стрибок у розвитку продуктивних сил Російської імперії, рівний за своїм значенням індустріалізації радянського періоду. Тоді ж російська держава вперше у великих масштабах виявила попит на підприємницьку діяльність. Але при цьому у XVIII столітті роль держави в економіці надзвичайно зросла. Володіючи величезними матеріальними і фінансовими ресурсами, а також правом необмеженого користування землею та її надрами, держава взяла на себе регулювання всього, що було пов’язане з процесом виробництва і обміну, починаючи з місць розташування підприємств і визначення номенклатури виробів до розробки правил її реалізації. Власне, саме тоді було здійснено спробу створення державної, так званої “регулярної” економіки, яку через два століття назвуть державномонополістичною або адміністративнокомандною. Для розвитку господарства України, щойно примусово інтегрованої у всеросійський ринок, це мало вкрай негативні наслідки.

Наступну спробу організаційного оформлення купецького стану було здійснено лише у 40х рр. XVIII століття. Згідно з указом Єлизавети у 1742 р. було засновано три купецькі гільдії. Формально корпоративний поділ купецького стану здійснювався за комбінованим функціональномайновим принципом. Але фактично брався до уваги лише функціональний за видом торгівлі. Російська держава, як і раніше, керувалася суто фіскальними міркуваннями, оскільки різні види торгівлі приносили різні за розмірами прибутки. Гільдійська система помітно пожвавила підприємницьку діяльність, залучивши до цієї сфери представників різних соціальних верств, зокрема чимало осіб “підлого звання”. Одночасно вона підвищила соціальний статус купецтва, його роль в очах суспільства. Проте гільдії не дали очікуваного державою ефекту, не забезпечили збільшення надходжень до державної скарбниці. Створені з єдиною метою впорядкувати надходження податків з середнього стану, вони залишили в недоторканості принизливий для купецького стану “сорокаалтинний” подушний податок.

У середині XVIII ст. купецтво, зокрема Лівобережної України, починає активно клопотатися перед державою про закріплення власної монополії на ведення торговельних операцій і згідно з Торговим статутом 1755 р. селянам було заборонено торгувати у “близькій від міст відстані”. Купецтво, таким чином, поступово ставало привілейованою категорією населення з досить сильними рисами станової відособленості.

Новий етап у розвитку вітчизняного торговельного підприємництва і корпоративної організації купецтва почався в останній чверті XVIII століття. “Освічена самодержиця” Катерина ІІ, під явним впливом вчення французького просвітництва, виявила себе переконаною прибічницею вільної торгівлі, звільнення її зпід жорсткого контролю держави. За часів її правління було скасовано чимало указів і регламентів петрівських часів, що обмежували торгівлю і ділову ініціативу купецтва. Розширивши особисті й індивідуальні права купецького стану, Катерина ІІ одночасно звільнила його і від сплати подушного податку, тобто вивільнила від “большого невольничества”, як писали у клопотаннях до цариці самі купці. У її знаменитому “Наказі” містилася досить чітка вказівка на те, що “торговля оттуда удаляется, где ей делают притеснения, и водворяется там, где ее спокойствие не нарушают”.

Торговельна діяльність, таким чином, була детально регламентована, причому найбільш численне третьогільдійське купецтво було значно обмежене у підприємницьких правах за рахунок привілейованого становища купців першої і другої гільдій. Такого роду заходи важко оцінити однозначно. З одного боку, в умовах панування самодержавностанового режиму виділення купецтва в окрему корпорацію, наділену певними правами і привілеями, захищало “торгових людей” від свавілля чиновників і дворянської еліти. Проте, як і будьякий економічний регламент, гільдійська система створювала обмеження, що потенційно стримували розвиток торгівлі та підприємницької ініціативи.

“Грамотою” 1785 р. купецтво отримало фактичне звільнення від рекрутської повинності, яку воно могло тепер сплачувати. Крім того, представники великого торговельного капіталу купці 1 і 2 гільдій були звільнені від тілесних покарань і солдатських постоїв; їм надавалося право вільного пересування і проживання на всій території країни, а також право бути нагородженими орденами і чинами “за оказанные Отечеству особо важные заслуги”. Купцям першої гільдії надавались навіть суто дворянські привілеї з’являтися при імператорському дворі при шпазі (у вітчизняному вбранні при шаблі), право носити губернські мундири тощо.

Державна політика морального заохочення торгівлі і ділової активності купців знайшла вияв і в інших законодавчих актах. У 1800 р. купцям першої гільдії та іменитим громадянам після дванадцятирічного безперервного перебування у складі купецької корпорації було надано можливість здобути почесне звання Комерціїрадника, у 1824 р. Негоціанта (для купців, що вели велику заморську торгівлю) і Банкіра. Привілейоване становище купецтва знаходило вияв і в даруванні визначним представникам підприємницького класу особистого і спадкового дворянства. На початку