Етимологія "міф" і "міфологія"

 

Вступ

1. Походження міфів

2. Періоди розвитку давньогрецької міфології

3. Етимологія «міф» і «міфологія»

4. Цикли давньогрецької міфології

5. Значення давньогрецької міфології

Висновки

Список використаних джерел

 

Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу – Стародавньої Греції, колиски сучасної цивілізації. Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Завдяки давньогрецьким міфам можна судити про те, як зароджувались основи теології та космології. Зрештою, надзвичайна цінність феномену давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук, зокрема логіки, математики, риторики тощо.

Характерними особливостями давньогрецької міфології були уособлення та наділення душею явищ природи – анімізм – та пов'язана з ними людиноподібність богів та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Ліси, діброви, річки, гори, моря, небо, за уявленнями стародавніх греків, були заселені божествами.

Давньогрецька міфологія з її дитячою наївністю сприймання дійсності, з яскравою образністю й художністю відіграла чималу роль у розвитку грецької культури і стала передумовою становлення грецького мистецтва. Боги змінювалися так само, як і ті, хто вірив у них. З розвитком грецької цивілізації боги ставали дедалі благороднішими й поважнішими.

 

 

Що можна розповісти про міфи? Ми зазвичай сприймаємо міфи як античні, біблійні та інші давні «перекази» про те, шо відбувалося до появи людини на землі, про героїчні подвиги античних героїв і богів. Усім відомі імена давньогрецьких богів Зевса й Аполлона. Діоніса та Феміли, цікаві подвиги Геракла, мандрівки аргонавтів, багаторічна подорож Одіссея.

У слова «міф» грецькі корені. Міф – означає сказання, переказ. Із цих сказань європейцям до XVІ-XVII ст. були знайомі давньогрецькі й давньоримські міфи, які, зрештою, залишаються найвідомішими й сьогодні. З арабськими, німецькими, слов'янськими, індійськими й індіанськими переказами знайомство відбулося набагато пізніше. Надалі вчені звертаються до вивчення міфів народностей Австралії, Океанії й Африки. Це дозволяє не тільки зацікавленим людям, але й усім бажаючим познайомитися з давніми уявленнями цих народностей про світ. У результаті обробки стародавніх джерел виявився дивний факт основою всіх священних книг мусульман, християн і буддистів є ті ж самі перероблені сказання та перекази.

Учені дійшли ще одного сенсаційного висновку, зіставившії всі відомі їм джерела давнини. Виявляється, що міфи не є «привілеєм» окремих народностей. Усі відомі науці народи па певному етапі свого розвитку створювали міфологічні сюжети. І що дивно, чимало з них є практично точною копією один одного. Змінюються тільки імена, місця описаних подій і, природно, народи, які створили міфи.

Перед ученими чітко постало питання про природу виникнення міфів, про їх походження. Більшість людей переконані в тому, що причиною виникнення міфів стала спроба давніх людей осмислити незрозумілі для них світ і сутність людини. Міфологічна свідомість – це найперший ступінь розуміння природи, суспільства й зв'язки у ньому.

Міфологія – це різновид конкретножиттєвого мислення давніх греків у певний період розвитку (первиннообщинного). В общиннородовому устрої міфологія і мислення ніби зливаються, ніби пронизують одне одного, хоча їхня сутність різна. Міф на життя діє примарно: оживлює все довкола, він проявляє себе у кожному людському вчинку, у всьому вбачається дія магій. Мислення прагне знайти у практиці людського життя закономірності, необхідності, намагається конкретизувати і розумно спрямувати людську діяльність. З одного боку життя, з іншого – боротьба міфології і мислення, що тривали тисячоліттями у Давній Греції, дають можливість спостерігати за розвитком людського мислення, яке спочатку простувало шляхом міфології (художньообразного сприйняття дійсності), а далі виокремилось у самостійне явище.

Міфологія – це не вічна і нерухома картина, хоча прекрасна й захоплююча, а прогресивний поступ рухливого людського мислення, що віддзеркалює плинну, неспокійну, творчу історичну дійсність. Міфологічні образи розвиваються паралельно з розвитком давньогрецького суспільства.

 

 

І – Найдавніший (доолімпійський, пов’язаний з епохою матріархату -Земля породила дітей, і не було у них батька).

ІІ – Олімпійський (пов’язаний з патріархатом (Зевс – чоловік) і примітивними формами раннього рабства, переходом до так званого художнього героїзму (герої-напівбоги) і далі – остаточний розклад первіснообщинних формацій, занепад ранніх форм рабовласництва у формах критомікенської культури. З міфології виростають витончені форми героїзму у поемах Гомера).

III – Загибель наївної міфології як самостійної творчості (проте відбувається зростання ролі міфологічних художніх форм для вираження рабовласницької ідеології містполісіе, а далі – епохи еллінізму).

Важливо також пам’ятати про значення фетишу у найдавнішій міфології. Найдавніша людина, з одного боку, бачила навколо себе безліч речей, але не могла пояснити природу їх виникнення і оживлювала їх. Природна річ водночас була і оживлена, і наскрізь матеріальна – вона стала для людини фетишем, предметом поклоніння. (Наприклад: рослини мали фетишистське означення. Плюш, і виноградна лоза – фетиші Діоніса, критський Зевс – бик (порівняйте – пізніше громовержець), раніше Геру і Афіну ототожнювали з тваринами – Гера (”волоока”) – корова; Афіна (”совоока”) – сова, символархетип мудрості).

Поступово людина почала не