Прикладні ландшафтно-екологічні дослідження

 

 

Мета агроландшафтознавчих досліджень – виявлення ступеня сприятливості ландшафтних умов для ведення сільського господарства.

Сприятливість визначається самими різнорідними природними якостями території (клімат, рельєфу, ґрунти і ґрунтоутворюючі породи. Клімат (тепло- і вологозабезпеченість) обумовлює види сільськогосподарських культур, терміни їх визрівання і вимоги до селекції, терміни готовності ґрунтів до машинної обробки і сівби. Рельєф визначає контурність полів (конфігурацію і порізаність полів перешкодами – ярами, балками, лощинами, западинами), яка впливає на різноманітність культур, співвідношення різних сільськогосподарських угідь, виробність сільськогосподарських машин і витрати пального. Важливими показниками рельєфу є також експозиція і крутизна схилів. Перший з їх, разом з кліматом, визначає тепло- і вологозабезпеченість полів і впливає на вибір культур, що вирощуються, та їх врожайність; другий визначає можливості використання сільськогосподарських машин.

Ґрунти і ґрунтоутворюючі породи, володіючи різною мірою родючості також впливають на вибір культур та їх врожайність.

Кожному географічному ландшафту властива власна структура земельних угідь, яка відповідає його будові і потребує якісно відмінної структури землеробства. Поняття «типи земель», яке використовується в сільському господарстві, – це ПТК локального рівня, переважно урочища і підурочища. Ландшафтна зйомка дає їх характеристику по відношенню до ґрунтів, форм рельєфу, материнських порід, водного режиму, особливостей місцевого клімату і мікроклімату, а для природних кормових угідь – ще і характеристику рослинного покриву.

Сільськогосподарська оцінка ландшафтів включає також визначення факторів, які лімітують сільськогосподарське виробництво, і оцінку стійкості ландшафтів до антропогенного навантаження для розробки відповідних захисних заходів. До факторів, що лімітують сільськогосподарське виробництво, відносяться низька родючість, висока кислотність, еродованість, перезволоженість або солоність ґрунтів.

Під стійкістю розуміється властивість ПТК зберігати значення власних якісних і кількісних параметрів в певних межах під впливом зовнішніх природних, а головне антропогенних чинників. Стійкість ландшафтів оцінюється за наступною шкалою: дуже стійки; стійки; практично стійки; відносно стійки; мало стійки; нестійкі; надто нестійкі. Ступінь сприятливості оцінюється за певною шкалою, наприклад; 1) найбільш сприятливі; 2) сприятливі; 3) середньо сприятливі; 4) малосприятливі; 5) несприятливі. Підставою для визначення ступеню сприятливості є визначення відповідності природних умов вимогам, які пред'являють до них певні культурні рослини або тварини.

Важливим напрямом агроландшафтних досліджень є використання ландшафтної карти в землевпорядному проектуванні. Вона відображає територіальне сполучення всіх взаємозв'язаних компонентів природи, що є факторами ерозії і визначають її інтенсивність і поширення, маючи різну значимість в межах різних ландшафтних комплексів.

 

 

Меліорація – це сукупність заходів по суттєвому поліпшенню земель з метою тривалого підвищення їх родючості; один із видів раціонального природокористування. Об'єктами меліорації можуть слугувати ландшафтний комплекс в цілому і його окремі складові частини (ґрунти, ліси, луки, водойми, клімат тощо). Розрізняють гідротехнічний (осушення, зрошення або обводнення земель), хімічний (промивка засолених ґрунтів, вапнування кислих ґрунтів, гіпсування солонців, окислювання лужних ґрунтів і т. п.), фізичний (прибирання каменів, дискування глинистих ґрунтів, терасування схилів і т. п.) і біологічний (агролісомеліорація) види меліорації.

Суть ландшафтознавчо-меліоративних досліджень полягає в оцінці ландшафтних комплексів з точки зору необхідності і можливостей їх меліорації. Потреба в цьому виникає в двох випадках: 1) при плануванні господарського використання неосвоєних земель; 2) при розробці заходів по нейтралізації негативних для природи наслідків господарської діяльності людей. У першому випадку оцінюється природно-ресурсний потенціал ландшафтів і можливості його підвищення шляхом відповідних меліоративних заходів, у другому – схильність ландшафтів до виникнення і розвитку негативних природних і антропогенних процесів, які викликають зниження їх природно-ресурсного потенціалу.

Показниками необхідності меліорацій у випадку планування використання неосвоєних земель є: 1) недостатня забезпеченість земель теплом і вологою; 2) низький вміст гумусу в ґрунтах; 3) високі кислотність ґрунтів; 4) еродованість, заболоченість або засоленість земель; 5) схильність земель до виникнення і розвитку негативних для господарства і здоров'я людини фізико-географічних процесів.

При розробці заходів по нейтралізації негативних для природи наслідків господарської діяльності людей аналізуються і оцінюються: 1) зниження вмісту гумусу в ґрунтах; 2) підтоплення або переосушення, еродованість земель; 3) вторинна засоленість або забрудненість ґрунтів важкими металами чи пестицидами та ін.

По закінченні оцінювання всі ландшафтні комплекси групуються за ознаками окремого виду їх меліорації. Так, наприклад, 1) ландшафти з переважанням земель, які потребують меліорацій по регулюванню водного режиму; 2) ландшафти із значним поширенням земель, які потребують протиерозійних заходів на схилах, що розорюються; 3) ландшафти з переважанням земель, які потребують розчистки від каміння.

 

 

Рекреація – це відновлення використаних фізичних і духовних сил людини. Рекреаційна географія – наука, що вивчає географічні закономірності організації, функціонування і розвитку територіальних систем відпочинку (рекреації).

Головне завдання рекреаційно-лапдшафтознавчих досліджень – оцінка природних і соціально-економічних можливостей ландшафтних комплексів певної території, тобто рекреаційних ресурсів- для організації відпочинку.

До природних рекреаційних ресурсів відносяться природні умови (клімат, водойми і водотоки, рельєф, гірські породи, рослинність і тваринний світ), які визначають можливості для здійснення різних виді рекреаційних занять з врахуванням їх сезонності і характеру (активного або пасивного) : купання і загоряння, катання на човнах влітку і ковзанах взимку, рибної ловлі, охоти, збору ягід і грибів, піших або лижних прогулянок, пішохідного і водного туризму тощо. Соціально-економічними чинниками рекреації є транспортна доступність,