Економічна роль і функції державних підприємств

 

Досліджуючи сутність поняття "державне підприємство", слід зазначити, що такі його характеристики як форма власності капіталу та форма контролю за управлінням, хоч і вважаються суттєвими, проте не відображають головного — цільової основи заснування та функціонування їх. На відміну від підприємств недержавних форм власності, головним цільовим мотивом підприємницької діяльності яких є одержання прибутку (що відповідним чином задекларовано в Законі України "Про підприємства в Україні"), для державних підприємств це не є головною метою. Більше того, одержання прибутку для деяких видів державних підприємств взагалі може не ставитись за мету їхньої діяльності.

Такою головною метою або цільовою функцією всіх державних підприємств, що визначає відмінність їх від підприємств інших форм власності, є, насамперед, розв'язання певних суспільних проблем загальнодержавного або місцевого значення. І хоч ця мета не має вступати в суперечності з метою отримання високих результатів економічної діяльності (тобто прибутку) в системі цільових функцій державного підприємства, перша мета, безумовно, є пріоритетною. Серед менш вагомих ознак державного підприємства слід визначити і ті, що характеризують поняття підприємства незалежно від форми його власності, форм контролю за управлінням та мети заснування і функціонування. 

До таких загальних ознак можна віднести самостійність їх як господарської одиниці (господарюючого статутного суб'єкта) і надання прав юридичної особи. "Державне підприємство" характеризується такими ознаками:

а) відповідною формою власності капіталу;

б) наявністю ефективних форм контролю за управлінням з боку державних органів;

в) цільовою спрямованістю діяльності на розв'язання певних суспільних проблем загальнодержавного або місцевого значення;

г) самостійністю як господарюючого суб'єкта;

д) правами юридичної особи. 

На підставі цих ознак поняття державного підприємства пропонується визначити таким чином: державне підприємство є створеною для розв'язання відповідних суспільних проблем загальнодержавного або місцевого значення самостійною господарюючою одиницею з правами юридичної особи, яка заснована за участю капіталу, що є власністю держави, та управляється під ефективним контролем державних органів влади.Розглядаючи державні підприємства як об'єкт управління фінансами, слід сказати, що вони мають певні особливості, які, з одного боку, сприяють підвищенню ефективності управління ними, а з другого - суттєво його ускладнюють. 

До особливостей управління фінансами державних підприємств, що сприяють підвищенню ефективності їхньої діяльності, слід віднести:

1) можливість прямої інвестиційної підтримки окремих державних підприємств, що відіграють найбільш вагому роль у суспільному розвитку за рахунок коштів загальнодержавного або місцевих бюджетів;

2) можливість одержання державних гарантій у процесі залучення іноземних інвестицій у розвиток державних підприємств провідних галузей та секторів економіки. Наявність таких гарантій з боку держави створює більш сприятливу потенційну можливість залучення капіталу іноземних інвесторів до розвитку державних підприємств унаслідок зниження рівня фінансового ризику;

3) можливість одержання пільгових кредитів за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, різноманітних державних позабюджетних фондів. У процесі такого залучення фінансових ресурсів зменшується вартість залученого капіталу, забезпечується його використання на довготерміновій основі;

4) можливість отримання додаткових податкових пільг за найбільш пріоритетними напрямками діяльності державних підприємств, пов'язаних із задоволенням суспільних потреб;

5) можливість використання м'яких форм протекціонізму виробництва і реалізації продукції державних підприємств шляхом проведення відповідної митної політики щодо експорту цієї продукції та імпорту сировини на її виробництво. Це створює можливості одержання державними підприємства ми додаткових доходів для забезпечення свого розвитку;

6) можливість розраховувати на більш активну санаційну підтримку з боку держави при загрозі банкрутства і фінансовому оздоровленні підприємств, порівняно із підприємствами інших форм власності. Форми санації державних підприємств можуть бути більш різноманітними — шляхом корпоратизації і часткової приватизації їх, реструктуризації, через передачу в оренду трудовим колективам, за допомогою фінансової підтримки за рахунок коштів бюджетів різних рівнів тощо.

 

 

Суть проблеми в тому, що ринкова трансформація економіки — не самоціль, а спосіб подолання нашої технологічної відсталості, структурної перебудови, підвищення добробуту населення. Досвід розвинутих країн свідчить, що 65—75% усіх інновацій викликається потребами ринку, а безперервний інноваційний процес хоч і здійснюється відповідно до імовірнісних (стохастичних) законів, усе-таки піддається стратегічному управлінню. Інноваційна стратегія за своєю суттю — це визначення та реалізація системи конкретних цілеспрямованих заходів сприяння НТП з метою отримання істотних науково-технічних та економічних переваг, зокрема і конкурентних. Головною ланкою такої стратегії в державі є відбір науково-технічних пріоритетів. Ураховуючи перехідний характер нашої економіки, важливо оцінити реальну можливість прямого державного втручання в економіку за допомогою проведення відповідної структурної політики. 

Як свідчать факти, практичне здійснення такої політики викликає ряд критичних зауважень. Але тут важливо враховувати такі обставини. З одного боку, незначний і віддалений у часі ефект застосування непрямих інструментів (методів) впливу на структуру економіки викликатиме критику й генеруватиме вимоги перейти до прямого втручання. З іншого боку, пряме втручання держави в окремі сфери господарювання може дезорганізувати й без того слабкі ринкові імпульси, що потребує і подальшого розширення сфер, які перебувають під безпосереднім управлінням держави тощо. Разом з тим, досвід свідчить і про обмеженість впливу законів ринку на глибокі перетворення в структурі суспільного виробництва, що зумовлено рядом обставин. По-перше, тим, що від надходження сигналу про зміну суспільних потреб у даному продукті до початку реальних зрушень у виробництві