Українське мистецтвознавство кінця XIX - початку ХХ століття

Разом з тим з середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв'язнів на Україну почалося лише за часів перебудови після 1986 року.

Наш час

У 1991 році Київ став столицею незалежної України, проте в місті досить важко впроваджувались позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. В цей час було добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.

Ще у 1980-х, з розвитком комерційних відносин, з'явилися нові організовані бандитські угруповання — так званий рекет. Після цього у місті почали відбуватися перестрілки через розподіл сфер впливу. Така форма організованої злочинності масово існувала до середини 1990-х.

З 1991 року в Києві розпочала діяльність релігійна організація «Біле братство». Широко використовуючи друковану продукцію та психологічний вплив, її керівництво залучало до своїх лав сотні прихильників і нагнітало напругу у суспільстві. 10 листопада 1993 року представники секти захопили Софійський собор і намагалися здійснити самоспалення, але їм перешкодила міліція.

 

 

Київ є значним транспортним вузлом України. До числа транспортних магістралей міста Києва відносяться автотранспортні магістралі, залізничне сполучення та водні шляхи сполучення. Важливу роль у транспортному сполученні мають мости через р. Дніпро, а у внутрішньоміських пасажирських перевезеннях — метро. Розвинена також автобусна, тролейбусна і трамвайні мережі, працює фунікулер.

Аеропорти.

Київ обслуговують три аеропорти: міжнародний аеропорт «Бориспіль», розташований за 29 км на схід від Києва; міжнародний аеропорт «Київ», на південно-західній околиці міста; вантажний аеропорт «Гостомель», розташований за 12 км на на північний-захід від Києва.

Залізниця.

Київ — потужний залізничний вузол. В Києві розташовано головне управління Південно-Західної залізниці. У Києві діє мережа вокзалів і станцій. Головна станція — Київ-Пасажирський. На станції існує три вокзали: Центральний, Південний і Приміський. Вокзали на ст. Київ-Пасажирський обслуговують усі потяги внутрішнього й міжнародного сполучення, маршрути яких проходять через Київ. Для розвантаження центрального вокзалу почали будівництво на станції Дарниця міжміського та приміського (відкритий у 2008 році) вокзалів, до яких буде проведена лінія метрополітену.

Важливу роль у транспортній інфраструктурі міста відіграють залізничні станції, на яких здійснюється пересадка на метрополітен. До таких станцій належать:

•Київ-Пасажирський

•Київ-Петрівка

•Сирець

•Святошин

•Видубичі

Саме вони у майбутньому можуть скласти мережу транспортно-пересадочних вузлів.

Залізничні маршрути розходяться від Києва у п'яти магістральних напрямках: фастівському (південний захід), коростеньскому (північний захід), ніжинському (північний схід), гребінковському (південний схід) та миронівському (південь, одноколійна). Також по Києву проходить т.зв. «Північне Кільце», що проходить від ст. Київ-Волинський і ст. Святошин через ст. Київ-Петрівка та Київ-Дніпровський до ст. Дарниця. Всі магістральні залізниці електрифіковані. Крім магістральних, існує відомча неелекрифікована гілка від ст. Київ-Петрівка до Вишгороду та місцеві залізничні колії промислового призначення.

В вересні 2009 відкрито першу чергу міської електрички, в перспективі до 2011 року планується організація кільцевої лінії, що з'єднає радіуси метрополітену.

Річковий транспорт.

Київський річковий порт був заснований в липні 1897 року по завершенню будівництва Київської гавані. Причали порту тягнуться від Гавані до станції метро «Дніпро». В радянські часи по Дніпру регулярно виконувались як вантажні перевозки, так і пасажирські рейси приміського та дальнього сполучення. В сучасності рейси по Дніпру вважаються нерентабельними — виконуються в основному прогулянкові й туристичні. Фарватер Дніпра використається також для транспортування великих вантажів.

Метро.

У Києві ідея підземної залізниці вперше виникла у 1884 році. Саме тут вперше в Російській імперії було розглянуто проект дороги під землею. Проект передбачав проведення тунелів від пристані на Дніпрі до залізничного вокзалу через Поштову площу і Бессарабку. Проте депутати міської Управи відхилили цей проект — цілком імовірно, через банальний страх перед невідомим. Так само сталося і Москві, де провалилися проекти 1902 і 1912 років. 1916 року Російсько-Американська Торгова Палата в особі інженера Іллі Мочала пропонує новий проект будівництва метрополітену, який також було відхилено міською владою Києва. Однак ідея спорудження метро у Києві не полишає голови фахівців та можновладців. Уряд гетьмана Української держави Павла Скоропадського, мав намір будувати урядовий центр і лінію метро у районі Звіринця. Цим проектам не судилося збутися через те, що влада незабаром перейшла до Директорії Симона Петлюри й тема створення київського метро відійшла на задній план.

Після закінчення війни Київ почали відбудовувати. 5 серпня 1944 року Постановою Ради народних комісарів СРСР відповідним установам було наказано розпочати розвідувальні роботи, скласти технічний проект та генеральний кошторис з тим, щоб вже у 4 кварталі того ж року внести на затвердження уряду проектне завдання на спорудження Київського метрополітену. Одинадцять років пішло на те, щоб дати життя Київському метрополітену: 6 листопада 1960 року було відкрито першу дільницю Святошино-Броварської лінії завдовжки 5,2 км з п'ятьма станціями — «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» та «Дніпро». З 1960 року побудовано 3 лінії загальною довжиною 59,9 км, що налічують 46 станцій, які обслуговують приблизно 1,4 млн. пасажирів щодня (станом на 2009). Багато станцій