Співвідношення держави та інших суб'єктів політичної системи

 

Вступ

РОЗДІЛ І. ДЕРЖАВА – ЯДРО ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

2.1 Поняття політичної системи

2.2 Поняття політики та її суть

2.3 Елементи політичної системи суспільства та їхня характеристика

2.4 Політична організація суспільства. Суб’єкти політики та їхня характеристика

РОЗДІЛ ІІІ. СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕРЖАВИ ТА ІНШИХ СУБ’ЄКТІВ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

3.1 Держава як центр політичної системи

3.2 Співвідношення держави та інших суб’єктів політичної системи

3.3 Поняття та види влади. Державна влада

3.4 Принципи функціонування і розвитку сучасної політичної системи

Висновок

Використана література

 

 

Держава у своїй діяльності

пов'язана й обмежена правом, стоїть

під правом, à не поза і над ним.

Гессен

 

На певному етапі розвитку суспільства виникає потреба у його специфічній, окремій організації. Втрачаючи соціальну однорідність, суспільство розділяється на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо. У кожної з таких суспільних груп, крім однакових спільних інтересів, постають інтереси специфічні. Отже, виникає потреба в узгодженні, координуванні таких різноманітних інтересів, у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і викликає до життя специфічну організацію, основним призначенням якої є забезпечення єдності, цілісності суспільства. Такою організацією є держава.

Кінець другого тисячоліття характеризується ідеологічним і духовним розкріпаченням людства, здійснюваний шляхом утвердження гідності кожної особи, нації, а також політичного плюралізму як найвищих суспільних цінностей.

Останнім часом на різних рівнях і з різних приводів часто вживають терміни “демократична держава“ і “правова держава“. При цьому одні виходять з бажання підкреслити, що проголосивши себе суверенною і незалежною, Україна стала й демократичною правовою державою, а інші – з прагнення довести, що побудова такої держави є справою більш віддаленої перспективи.

В основу правової держави закладена рівність влади, громадянина, товариства і права, їхня правова рівність перед законом.

Вища влада в правовій державі – влада закону, якому рівною мірою підпорядковуються усі: від вищих посадових осіб держави, органів державної влади до рядових громадян. Людина як суб'єкт права вільна розпоряджатися своїми силами, спроможностями, майном.

Право, будучи формою і мірою свободи, покликане максимально розсунути межі, що сковують особистість.

 

 

Держава – основний і найважливіший інститут політичної системи суспільства. Той факт, що держава володіє суверенною владою, і визначає верховенство її щодо всіх інших організацій. Держава здійснює управління системою державних організацій, громадських об'єднань і трудових колективів, що становлять політичну систему соціально неоднорідного (зокрема, класового) суспільства [8].

Держава – це публічна влада, яка поширює свою дію на суспільство. Вона володіє монополією на примус щодо населення у межах певної території, має право на проведення від імені суспільства внутрішньої та зовнішньої політики, виняткове право видавати закони та правила, які є обов'язковими для всіх громадян, право на збирання податків, мита тощо.

Положення держави як центра, ядра політичної системи – суспільства зумовлюється тим, що тільки вона:

- виступає офіційним представником усього (або більшості) населення суспільства;

- є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його права на самовизначення;

- зобов'язана забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;

- бере на себе обов'язок задовольнити загальносоціальні потреби;

- встановлює формально обов'язкові для всіх загальні правила поведінки юридичні норми;

- володіє владою суверенною, тобто верховною і самостійною, формально незалежною від будь-якої організації або особи.

До основних ознак держави належать: наявність особливої системи органів та установ, «що здійснюють функції державної влади; наявність права, яке закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; наявність певної території, на яку поширюється юрисдикція даної держави.

Будучи знаряддям здійснення інтересів і волі панівного у соціально неоднорідному суспільстві класу, держава водночас впливає на все суспільство в цілому, бере на себе вирішення загальних питань, сприяє відтворенню таких умов, за яких суспільство може існувати як цілісний соціальний організм. Тому вбачається доцільним дати таке визначення держави.

Держава – це організація політичної влади панівної частини у соціально неоднорідному, зокрема класовому, суспільстві, за допомогою якої здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами.

Марксистсько-ленінське вчення виходило у визначенні поняття «держава» з її соціально-класової суті, підкреслюючи перш за все те, що за допомогою держави панівний клас одержує нові засоби для експлуатації інших класів. Виділяючи саме цю, на його погляд, головну функцію держави, В. І. Ленін зазначав: «Держава є машиною для гноблення одного класу другим, машина, щоб тримати в покорі одному класові інші підлеглі класи».

Радянська теорія держави завжди спиралась саме на це ленінське положення, що одержало розгорнуте викладення у роботі «Держава і революція». Стисло ленінське вчення про державу складалось з таких основних тез:

- держава є продуктом і проявом класових суперечностей; вона виникає там і тоді, де класові суперечності не знаходять мирного розв'язання. Існування держави є доказом того, що класові суперечності примирити неможливо;