Організація оплати праці у бюджетних установах

У бюджетних установах, як і в госпрозрахункових підприємствах і організаціях, праця виступає як цілеспрямована діяльність людей і є основним джерелом задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Контроль за мірою праці та мірою споживання здійснюється за допомогою заробітної плати.

Чисельність працівників бюджетних установ визначається штатним розписом. Штати — це перелік і кількість посад, затверджених вищою організацією.

Працівники, які обіймають посади в державних органах та їхньому апараті, згідно з Законом України «Про державну службу» від 16.12.93 є державними службовцями. Під час прийняття на роботу вони складають присягу, і їм присвоюється відповідний ранг у межах категорії. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоює Президент України, а другої — Кабінет Міністрів України. Прийняття на державну службу на посади третьої — сьомої категорій здійснюється на конкурсній основі, при цьому ранги, які відповідають цим категоріям, присвоює керівник державного органу, у системі якого працює державний службовець.

Персонал військових формувань поділяється на військовослужбовців і цивільних працівників. Перші перебувають на військовій службі.

Загальна чисельність працівників бюджетної установи називається обліковою чисельністю, або штатним (обліковим) складом.

Основним джерелом інформації про використання робочого часу в бюджетних установах є лані табельного обліку. У разі потреби проводять «фотографії» робочого дня, хронометражні спостереження та інші заходи одночасного обстежування.

Табельний облік має забезпечувати контроль за своєчасним виходом на роботу й часом залишення роботи, виявлення причин запізнення і невиходів на роботу, отримання даних про фактично відпрацьований час кожним працівником.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників регламентуються Законом України «Про оплату праці» від 24.03.95. Згідно з ним заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або вповноваженим ним орган виплачує, працівникові за виконану ним роботу.

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка містить тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики.

За тарифної системи діють дві форми оплати праці працівників — почасова й відрядна, які передбачають низку систем для різних організаційно-технічних умов праці. Оплата за кількість відповідального часу з урахуванням кваліфікації працівника називається почасовою формою оплати. Відрядна форма оплати праці — це оплата за кількість і якість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг за встановленими розцінками.

Основною формою оплати праці в бюджетних установах є погодинна, яка має два різновиди — штатно-окладну й погодинну системи оплати.

Штатно-окладна система оплати праці передбачає встановлення кожному працівникові місячного окладу (ставки), відповідно до посади, яку він обіймає, та інших факторів.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» заробітна плата поділяється на основну, додаткову, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата — це винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку).

Додаткова заробітна плата являє собою винагороду за працю понад установлені норми, за трудові успіхи й винахідливість та за особливі умови праці.

Основна й додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати утворюють фонд заробітної плати.

Заробітна плата в разі почасової оплати визначається згідно з тарифною ставкою й кількістю фактично відпрацьованого часу. Тарифна ставка — це розмір заробітної плат за одиницю часу. Існують годинні, денні та місячні тарифні ставки. У бюджетних установах застосовуються переважно місячні тарифні ставки заробітної плати, які називаються посадовими окладами.

Нараховуючи окремі виплати, виходять із середньої заробітної плати, яку обчислюють згідно з Порядком обчисленій середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 з подальшими змінами.

Державні гарантії права на відпустку встановлено Конституцією України, Законом України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР, КЗпП України та іншими нормативно-правовими актами. Основна щорічна відпустка надасться тривалістю 24 календарні дні зі збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більш як 28 календарних днів.

Керівним, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів. Щорічна додаткова відпустка надається медичним працівникам за роботу у шкідливих умовах праці та за особливий характер праці. Передбачено також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням і творчі відпустки.

До середнього заробітку для оплати за час відпустки включаються всі види заробітної плати та допомога за тимчасовою непрацездатністю. У підрахунку середнього заробітку не беруться до уваги одноразові виплати, натуральні видачі, пенсії, премії, які виплачуються поза чинними системами преміювання, різного роду компенсаційні виплати (добові, квартирні, оплата проїзду і т. ін.).

Щоб обчислити середньоденну заробітну плату, у цьому разі підсумковий заробіток за останні перед наданням відпустки 12 місяців (або менший фактично відпрацьований період) потрібно поділити на відповідну кількість календарних днів року (або меншого відпрацьованого періоду) за відкиданням святкових і неробочих днів. Здобуте значення середньоденного заробітку множиться на кількість календарних днів відпустки. Святкові й неробочі дні, що припадають на період відпустки, якщо вони не збігаються з недільними днями, у розрахунок тривалості відпустки не включаються й не оплачуються.

Для працівників, які пропрацювали в установі менш як два місяці, нарахування здійснюється на підставі середнього заробітку за фактично відпрацьований час.

Для обліку розрахунків із працівниками за всіма видами заробітної плати призначено пасивний