Конспект лекцій з дисципліни "Фінансовий ринок"

1) ліквідністю 

 

Л = (На*N)/З,

де На – номінальна вартість акцій;

N – кількість акцій;

З – заборгованість, що підлягає терміновому погашенню (термін оплати якої настав).

 

Ліквідність повинна прагнути до максимуму;

2) адекватністю покриття – визначає фінансове забезпечення чистим прибутком дивідендів по акціях;

3) спредом та рівнем спреда.

Спред – це розрив між мінімальною ціною пропозиції і максимальною ціною попиту. Це абсолютне значення. Рівень спреда – це відносний показник, що встановлюється як відношення абсолютного значення спреда до максимальної ціни попиту, виражений у відсотках.

Рівень спреда повинен прагнути до мінімуму. Нормальний рівень – від 0 до 3%.

 

4. З позицій акціонерного товариства дивіденд – це витрати товариства, необхідні для обслуговування акціонерного капіталу, що виступають у формі чистого прибутку і виплачуються акціонерам пропорційно кількості акцій, що знаходяться в обігу.

З позицій акціонера дивіденд виступає як плата за користування товариством його грошима, вкладеними у Статутний капітал товариства.

З позиції фінансового аналітика дивіденд є технічним показником, що дозволяє визначити інвестиційну привабливість емітента, оцінити пропорції розподілу прибутку товариства, вартість простого і привілейованого капіталу і т.п.

Дивіденд є результатом розподілу прибутку акціонерного товариства відповідно до частки кожної акції в капіталі товариства. Дивіденд у кінцевому рахунку є доходом, в якому відбиваються результати управління підприємством і його політика розподілу.

Дивіденди важливі тому, що вони сигналізують акціонерам та інвесторам про здатність компанії отримувати прибуток. Дивіденди є основою визначення ціни акцій і важним компонентом визначення ефективності вкладень у цінні папери.

Дивіденди оголошуються у вигляді абсолютних значень, оскільки відсотки іноді можуть не показувати імовірних значень розміру доходів акціонерів.

Джерелом виплати дивідендів є прибуток і емісійний доход.

Під дивідендною політикою розуміється сукупність використовуваних товариством принципів і методів виплати дивідендів відповідно до його економічних цілей у певний період. 

Кращою вважається така дивідендна політика, що максимізує ринкову вартість акцій компанії і приваблює інвесторів. Важливо здійснювати стабільні дивідендні виплати акціонерам, з одного боку, і підтримувати стабільний фінансовий стан компанії – з другого. 

Тобто завжди існує певне протиріччя між сумою прибутку, що направляється на виплату дивідендів, і прибутком, що направляється на інвестиції.

У рамках вирішення цього протиріччя виділяються три концепції:

1)Концепція М.Міллера – Ф.Модільяні.

Відповідно до цієї концепції ринкова вартість акцій взагалі не залежить від дивідендної політики акціонерного товариства. Використовуючи доходи для інвестування, а не для виплати дивідендів, акціонерне товариство забезпечує собі майбутні прибутки, що веде до збільшення ринкової вартості акцій а, отже, до зростання доходів акціонерів. Висновок: не має сенсу обирати будь-яку дивідендну політику.

2) Концепція “Синиця в руці” – М.Гордон, Е.Брігхем, Дж.Лінтнер.

Ця концепція виходить з того, що оскільки майбутні доходи будуть колись, а поточні вже є, то виплата дивідендів є менш ризикованою, ніж накопичення капіталу і більшість інвесторів віддає перевагу саме виплаті дивідендів. Таким чином, підприємство повинне виплачувати дивіденди в обсязі, що задовольняє інвесторів. Незадоволення акціонерів розміром дивідендів може привести до того, що вони будуть прагнути позбавитись акцій, що, в свою чергу, приведе до зниження їхньої курсової вартості.

Прагнення до великих дивідендів притаманне, в основному, тільки дрібним інвесторам, а стратегічний інвестор у певних випадках може взагалі відмовитися від поточних дивідендів, сподіваючись, що завтра вони будуть значно вище.

3) Концепція комплексної політики – Дж. Уолтер.

Суть концепції полягає в тому, що оптимальний розмір дивідендів повинен максимізувати ринкову вартість акції. Вона базується на порівнянні норми прибутковості інвестицій товариства (j) з ринковою нормою прибутковості на акції (к):

при j>к - ринкова вартість акції тим вище, чим нижче розмір дивідендних виплат;

при j к – ринкова вартість акцій тим більше, чим більше розмір дивідендних виплат.

До основних факторів, що визначають дивідендну політику, належать:

1)фінансові обмеження: 

 а) заборгованість по обов’язках з фіксованими виплатами (боргові обов’язки по кредитах, облігаціях);

 б) ліквідність товариства по обов’язках перед акціонерами (достатність грошових фондів для сплати за їх рахунок дивідендів);

2)договірні обмеження (обмеження по дивідендній політиці, що включені до Статуту товариства);

3)податкова політика: порядок сплати податків з дивідендного доходу, податкові пільги по реінвестованих прибутках; співвідношення між податком на дивіденди та податком на приріст капітала;

4)інвестиційні можливості товариства: можливості для здійснення капітальних вкладень у прибуткові проекти;

5)можливості та витрати , пов’язані із залученням джерел фінансування: можливості компанії залучити зовнішні джерела фінансування при недостатності внутрішніх джерел і вартість цих джерел;

6)рівень ставки прибутку на сплачений капітал: рівень дивідендів повинен бути достатнім для зберігання привабливості акцій компанії у порівнянні з альтернативними об’єктами інвестицій;

7)фактор ризику при оцінці різних форм виплати дивідендів (ризик по грошових виплатах дивідендів нижче ризику по виплатах акціями та нерозподілених прибутках). 

Сукупний доход акціонерів складається з приросту курсової вартості акцій і суми отриманих дивідендів.

Існує п'ять основних методів сплати дивідендів:

1)остаточний;

2)постійного розміру дивідендів;

3)стійкого приросту дивідендів;

4)постійного коефіцієнта виплат;

5)постійної і змінної частини