Самосвідомість особистості і її життєвий шлях

4. Дошкільне дитинство. Основна потреба цього віку – брати участь у житті й діяльності дорослих. В цей час реалізується новий тип діяльності – гра. В процесі гри дитина оволодіває нормами суспільного життя, пізнає основні функції людей, орієнтується у значення основних видів суспільноїдіяльності. Водночас відбувається первинне самопізнання, усвідомлюється власний внутрішній світ, здійснюються перші спроби свідомого саморегулювання. Як вважають деякі психологи, в дошкільному дитинстві особистість народжується вперше. Цей момент пов’язаний, на думку О.М. Леонтьева, насамперд із формуванням такого важливого психічного новоутворення, як механізм підрядності мотивів, коли суспільні мотиви вперше підпорядковують собі індивідуальні мотиви поведінки дитини.

5. Молодше шкільне дитинство. Головною потребою цього вікового періоду є набуття певного суспільного становища, реалізація суспільно значущої діяльності, якою є систематична навчальна діяльність у школі. Навчальна діяльність є провідною в цьому віці у тому плані, що організоване суспільством навчання веде за собою психічний розвиток дитини, спираючись на процеси дозрівання як фізіологічних, так і психологічних здібностей.

6. Підлітковий вік. У цей період починається перехід до дорослості. Відбувається якісна перебудова особистості, змінюються стосунки з дорослими, підліток засвоює нові суспільні норми поведінки. Провідною потребою стає вибіркове спілкування з однолітками, які мають певні якості особистості. Центральним психологічним новоутворенням є почуття дорослості. Підліток протиставляє себе дорослим, виявляючи при цьому «максималізм самостійності». Це суб’єктивно приводить його до відмежування від навколишнього світу, усвідомлення себе, відкриття власного «Я» і як наслідок – до зацікавленості власним внутрішнім життям і внутрішнім світом інших людей [6; 147].

 Інтенсивно формується власна особистість. Підліток стає суб’єктом саморозвитку, здійснює цілеспрямований процес самовдосконалення на основі обраного ідеалу. Зміни в особистості підлітка є такими помітними і значущими, що свідчать про «друге народження особистості». У перехідний період відбувається перетворення особистості підлітка на зрілу особистість.

7. Старший підлітковий вік (15-17р.). соціальна ситуація психічного розвитку старшого підлітка визначається його потребою зайняти своє місце в дорослому світі, обрати напрям професійного становлення, підготуватися до професійної діяльності. Провідною діяльністю є навчання, але таке, що забезпечує підготовку до майбутнбого дорослого життя. Головними запитаннями для підлітка є «Ким бути?» і «Яким бути?», що характеризують два основних напрямки пошуків – професійного і морального самовизначення. Підліток ставить перед собою проблеми сенсу життя, безсмерття, формування світогляду тощо.

8. Перехід до юності (17-18 р.) характеризується суттєвою пербудовою особистості, пов’язаною зі змінами в житті молодої людини. Він здійснює перехід від пізнання світу до його перетворення, від більш або менш автономногоіснування в сім’ї до самостійного творення себе і власної долі, до самоствердження власного «Я» у творчій професійній діяльності.

9. Юнацький вік (18-23 р.) – завершення перехідного стану від дитинства до дорослості, вступ у світ дорослих. У психологічному плані в цей час відбувається саморозвиток, свідоме самовдосконалення. Соціальну ситуацію розвитку можна визначити як поріг дорослого життя. Час юності можна розділити на два підперіоди. В перший період відбувається переважно особистісне самовизначення, коли встановлюються дружні стосунки з оточенням, відбувається злиття «Я» і «Ти» у міжособистісному спілкуванні. У другому періоді провідною діяльністю стає конкретне професійне самовизначення.

10. Молодість (24-30р.). Це початковий період зрілості. Перший стан молодості психологічно характеризується як час пошуків себе, вироблення індивідуальності, усвідомлення себе як дорослої людини з відповідними правами і обов’язками, формування конкретнішого уявлення про майбутнє життя. В цей час відбувається перехід до другого, «осілого» періду молодості [6; 149].

11. Перехід до розквіту (близько 30р.). На цій сдадії, на думку деяких психологів, відбувається велика криза в житті людини, коли її уявлення про життя розходяться з дійсністю, життя перестає здаватися легким і зрозумілим, іноді руйнуються основи способу життя, перебудовується вся особистість. Це наслідок окремих помилок у попердній період, недостатнього розуміння складних процесів життя, неглибокого аналізу минулого та самоаналізу власної особистості.

12. Розквіт (31- 40р.). Середина життя, «золотий вік» людини – період найвищої працездатності й віддачі. Особистість набуває багатого життєвого досвіду, стає повноцінним спеціалістом, сім’янином, досягає вершин творчості. Виникає потреба передати людям те найкраще, що накопичено, напрацьовано. Наприкінці цього періоду людина вперше замислюється над запитанням «Що залишається людям?».

13. Зрілість (40-55р.). Людина досягає вершини професійної майстерності, певного становища у суспільстві, накопичує професійний досвід спілкування з людьми. Потреба передати досвід реалізується в учнях, послідовниках, у колективній творчості, що набуває статусу провідної діяльності. В цей період знову постає питання сенсу життя, але у специфічній формі підбиття підсумків прожитого. Наприкінці періоду зрілості можлива криза, пов’язана зі змінами соціальної ситуації та віковою перебудовою організму.

14. Старість (від 55р.). Цей період являє собою природну і здорову частину життя, що має бути щасливою для людини і косною для суспільства.

Провідна потреба похилого віку полягає в перданні молодому поколінню набутого досвіду. Вона реалізується у спілкуванні з іншими людьми. У людей похилого віку виявляються також потреби у колективі, у повазі до себе, у самоствердженні [6; 150]. 

 

 Отже, самосвідомість - це вищий рівень розвитку свідомості людини, основа формування її розумової активності і самостійності особистості в її судженнях, відносинах, діях і вчинках. Самосвідомість - це усвідомлення особистістю своїх можливостей у конкретних умовах життя і діяльності.

 Загальновизнана багаторівнева структура самосвідомості. Залежно від підстави поділу прийнято виділяти: когнітивний компонент, основу якого становить процес самопізнання, афективний компонент, в основі якого лежить самоставлення, і поведінковий компонент, який характеризується процесом саморегуляції. 

 Формування свідомості протягом життєвого шляху людини проходить ряд послідовно ускладнюваних стадій, які пов’язані з віковими етапами психічного розвитку людини. На кожному новому етапі свого розвитку людина набуває нових психічних властивостей. Це розумові, емоційні, вольові, моральні й трудові якості індивіда, характерні риси його свідомості і самосвідомості. При цьому складається неповторна специфічність особистості – її індивідуальність. 

 Щоб кожна людина відкрила себе як неповторну індивідуальність, усвідомила свою позицію в соціальному оточенні, де вона живе, потрібно пізнати себе. Психологічне значення самосвідомості полягає в тому, що кожна людина не лише пізнає, але і творить сама себе, утверджує свою самоцінність, право на саморозвиток, самовиховання, самоосвіту. Через самопізнання відбувається розвиток особистості.

 

 

1. Варій М.Й. Загальна психологія: Навчальний посібник / 2-ге видан., випр. і доп. - К.: «Центр учбової літератури», 2007.- 968 c.

2. Винославська О.В., Бреусенко-Кузнєцов О.А., Зливков В.Л., Апішева А.Ш., Васильєва О.С. Психологія. Навчальний посібник / К.: Фірма "ІНКОС", 2005.- 351 c.

3. Загальна психологія : Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.

4. Коваленко А.Б., Корнєв М.Н. Соціальна психологія: Підручник. – К., 2006. – 400 с. 

5. Орбан-Лембрик Л.Е. Навчальний посібник. Соціальна психологія. – К. «Академвидав» ., 2005. 448 с.http://www.twirpx.com/about/faq/downloading/

6. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка та ін.; за ред. Ю.Л. Трофімова. – 2-тє вид. Стереотип. – К.: Либідь, 2000. – 560 с.