Роль націоналізму Донцова у становленні Української Держави

Під час Другої світової війни, коли в середовищі ОУН під впливом політичних реалій розпочалася ревізія базових ідейних і політичних настанов передвоєнного періоду розходження з “чинним націоналізмом” Д. Донцова стало очевидним. Зауваження Д. Донцова до програмних настанов III Надзвичайного Великого Збору ОУН (б) (серпень 1943 p.), які він зробив на прохання організаторів, були проігноровані. У другій половині 1940-х років Д. Донцов, вдався до жорсткої критики як згаданих програмних настанов і доповнень до них 1950 p., так і праць підпільних публіцистів ОУН(б) – ця критика була настільки упередженою, що Провід ОУН на українських землях виступив із засудженням Д. Донцова.

Хоча політична частина донцовського “інтегрального націоналізму” базувалась на класичних доктринах фашизму, Організація Українських Націоналістів скоріше нагадувала аналогічні формування в країнах Східної Європи. Відомий український політолог І.Лисяк-Рудницький зазначав з цього приводу: “Найближчих родичів українського (інтегрального) націоналізму слід шукати не так у німецькому нацизмі чи італійському фашизмі – продуктах індустріальних та урбанізованих громадянств, як скоріше серед партій цього типу в аграрних, економічно відсталих народів Східної Європи: хорватські усташі, румунська залізна гвардія, словацькі глінківці, польський ОНР... тощо”[13] [2].

З програмних постанов ОУН [12]:

1. Постанова І-го (основуючого) Конгресу ОУН з 1929 року виходить з положень, що Український націоналізм [...] організований на принципах чинного націоналізму. Постанова передбачала: Повне усунення всіх займанців з українських земель, що наступить у бігу національної революції.

2. Постанова ІІ-го (римського) Великого збору українських націоналістів (ВЗУН) від серпня 1939 р. передбачала: “Устрій Української Держави будуватиметься на засадах націократії [...] Диктатура Вождя Нації забезпечить державі внутрішню силу [...] На чолі Держави стане [...] Голова Держави – Вождь Нації [...] Єдиною формою політичної організації населення Держави буде ОУН”.

3. Із “Маніфесту Вождя з нагоди ІІ-го ВЗУН»: Кожен українській патріот підчиняється в усьому ОУН”.

4. З “Відозви ІІ-го ВЗУН: Слава Вождеві Андрієві Мельнику! Слава Україні!”.

5. З постанов ІІ-го (краківського) ВЗОУН: “ОУН бореться [...] (за) рівність усіх українців у правах і обов’язках супроти нації і держави [...] українська земля – українським селянам, фабрики й заводи – українським робітникам, український хліб – українському народові [...] Організація Українських Націоналістів поборює жидів як підпору московсько-большевицького режиму [...] ОУН уживає свого окремого організаційного прапору чорної і червоної краски [...] Організаційний привіт має форму піднесення випростованої руки в право-скіс вище висоти вершка голови. Зобов’язуючі слова повного привіту: “Слава Україні” – відповідь – “Героям слава”.

Донцов розробляв і теорію організаційної побудови ОУН. Саме цій проблемі присвячено його передвоєнні брошури (які пізніше увійшли до збірника “Хрестом і мечем”, Торонто, 1967 рік).

В одній з них (“Об’єднання чи роз’єднання”) автор закликає силоміць накинути волю ОУН всім іншим течіям українського політичного життя. Для цього, на його думку, слід “... сіяти ненависть до своїх! Ширити розбрат і взаємне недовір’я! В рідну хату вносити роздор! Так, якраз це! Бо без цього – нема ніякого об’єднання, ніякої збірності. Що туподумна демократія цього не второпає – нічого дивного”[14] [2]. Окреслює Донцов і те, як потім зв’язати підкорену спільноту: “Передусім – встановивши ряд догм, ряд правил, ряд аксіом у всіх колах збірного життя, різко очерчених, ясно протиставлюваних всім іншим, безкомпромісових, встановивши свою правду, єдину і непомильну... Вбити ту віру і ту правду в збаламучені хитливою добою і чужими вправами мозки того загалу, без жалю поборюючи недовірків... В ролі того магнету (об’єднуючого. — Авт.) все з’являється меншість, гурт. Він витискає свою печать на думці і волі маси. Він — зорганізований не в партію, не в об’єднання, а в карний Орден — веде ту масу”[15] [2].

Таке кредо Д.Донцова дорого коштувало Організації Українських Націоналістів, яка, принаймні до 1943 року, беззастережно сприймала його ідеологію. Український політолог Андрій Білинський вважає, що у згаданий період догмати Донцова склали “зміст, який в цілості перейняла ОУН. В усіх довоєнних писаннях ОУН славила Д.Донцова як ідеолога українського націоналізму... “Донцовізм” проголосила ОУН своєю політичною релігією”[16] [2].

В сучасній Україні загальне поняття “націоналізм” – штамп. Передусім це підміна понять і негативний зміст, який більшість наших співвітчизників вкладають у слово “націоналізм” (підсвідомо маючи на увазі саме концепцію Донцова ). Те, що в нас іменується націоналізмом, насправді має цілком іншу назву – ксенофобія (яка насправді далека і від “інтегрального націоналізму”). В Україні немає розуміння того, що націоналізм – це не вузькоетнічна ідеологія войовничих українців. І що українськими націоналістами можуть бути представники інших національностей. У принципі, так воно й було в 30-х роках, коли активними діячами ОУН виступали напівполяк Євген Коновалець, поляк Микола Сциборський, напівєврей-напівсловенець Ріко Ярий, росіяни Кожевников, Костарьов, Олена Теліга... Або коли етнічний росіянин Іван Лозовягін ставав активним націоналістичним, а згодом – націонал-демократичним діячем Іваном Багряним... Націоналізм – це політична течія, спрямована на створення політичної нації, а не на насильницьке перетворення, приміром, євреїв на українців [14]. Специфіка націоналізму Д. Донцова полягає в тому, що його націоналізм – націоналізм поневоленої нації