+3 8(066) 185-39-18
fвиміри християнської апофатики (українсько-російський контекст)”, що складається з двох підрозділів, зосереджена увага на особливостях інтерпретації символічної форми буття та зроблена спроба компаративістського аналізу української та російської (московської) іконописних шкіл. Досліджується вже задекларована в науці думка про необхідність тлумачити міф виключно за його власною внутрішньою логікою (О. Лосєвим). Обґрунтовується можливість і доцільність застосування для аналізу іконографічного образу св. Юрія, і показується обмеженість такого аналізу, виходячи з середньовічного релігійного світогляду. Образ Змієборця досліджується в історичному контексті. Та "примітивні культури", Античність, Середньовіччя не дають дослідникові підстав бути упевненими у вичерпності класичного (починаючи з З.Фрейда) тлумачення Змієборця як борця зі Злом. Спираючись на найновіші дослідження, автор міфологічну мандрівку Героя трактує як тривалий процес занурення у свій власний духовний світ – тільки там знаходиться скарб самоактуалізації. А звична для текстів битва з драконом – це не що інше, як другорядний, хоча й цементуючий основну ідею, епізод. Показується, як неадекватне, позбавлене історичного та культурологічного контексту тлумачення образу Героя може завести дослідника на манівці. Насправді ж Дракон не є втіленням Зла, а є проекцією власних недоліків людини і його вбивство – це не подвиг, а самогубство.
Поиск
Трансцендентальні та культурологічні виміри феномену української ікони
Предмет:
Тип работы:
Автореферат
К-во страниц:
48
Язык:
Українська
Звертається увага на дуалізмі архетипу, його амбівалентності та потребі в такому тлумаченні, при якому позитивне виступає в ролі негативного й навпаки. Підкреслюється, що аналітична психологія вивчає лише могутні підсвідомі сили, справа ж культури полягає в тому, щоб осмислити, за яких умов, формуючи досконалу особистість, вони набуватимуть гуманістичних якостей. Образу Героя відповідає образ Козака, мовою середньовічної Європи – образ Лицаря. Звертається увага на те, що відомі два головних типи Козака. Обидва типи проникли, інфільтрувалися з культури в політичне тло, на простір соціального життя. Перший тип разюче нагадує надлюдину Ф. Ніцше: це безкомпромісний борець із ворогами України. Саме такий “страшний” козак і домінував у суспільній свідомості ворогів-сусідів, не цурались його й патріотично налаштовані українці.
Інший тип козака – козак-філософ, що втілений в образі “Козака-Мамая”. Останній є досить розповсюдженим у народному мистецтві, часто його називають “язичницькою іконою”. Образ Козака-Мамая є не до кінця зрозумілим як з погляду композиції, так і з погляду сюжету. Так, це образ воїна, але в ньому немає агресивності та войовничості, що виразно підкреслюється у “страшному козакові”. Козак-Мамай відкладає зброю і грає на кобзі (найбільш розповсюджений сюжет). Це не пасивне споглядання, а, швидше, такий рівень військової майстерності, який ставить людину над боротьбою. “Коли більша сила перемагає меншу – це не майстерність, а природний процес”, – каже китайська народна мудрість. Справжній талант полягає не лише в тому, щоб мати силу, але й у тому, щоб уміло застосувати її у випадку крайньої потреби. Отже, Козак Мамай – це неканонізований український тип, втілений в українську народну думу, але не у віршовану, епічну форму українського фольклору, а у форму живопису.
Козацька республіка була настільки могутньою (насамперед своїм моральним духом), що створила свого Героя, який, хоч і не вписувався в біблійний сюжет, усе ж виконував функцію світської ікони, бо втілював у собі мирність, як ідеал людського буття і як єдино вартісний цивілізаційний канон. На цій підставі висунуто думку про те, що за сучасним прототипом Козака Мамая – майбутнє цивілізації. У ньому прекрасне виявляється не в героїзмі окремого запалу, поривання, а в повсякденних буднях. Саме в буднях, які настали після звитяжної боротьби, саме в спокійному осмисленні всього того, що відбувалося з ним та його народом.
З’ясовано динаміку історичного шляху української (за концепцією Д. Степовика) та російської (за концепцією Л. Успенського) ікони від початків до їх найвищого злету (козацьке (Мазепинське) бароко, творчість А. Рубльова). Показано, що причиною "занепаду" іконографії у XIX столітті є слабкість теоретичної аргументації: з’ясовано, що теорію неможливо замінити церковними догматами. Зазначено, що історія російської православної церкви не дає аргументацій стосовно іконопису, бо її діячі серйозно не займалися вивченням джерельної бази, на якій ґрунтуються здобутки північного сусіда України.
Хіба що церковні діячі намагались теоретично осмислити феномен ікони на Московському (Стоглавому) соборі 1551 року. Л.Успенський – тенденційний теоретик російської православної церкви (РПЦ), вважає, що головним недоліком Стоглава була недостатність догматичної аргументації. Незважаючи на щедре цитування настанов апологетів Вселенських Соборів, у нього не було головного: розуміння духу ікони. Наведені факти дають підставу дисертантові зробити висновок про те, що тенденція європейського Просвітництва, яка відображає зменшення впливу ідеології церкви на життя суспільства, простежується і на теренах Східного православ’я. Прискорити процес секуляризації допомагає завжди живучий і всеперемагаючий бюрократизм: Стоглавий собор вводить адміністративний контроль над митцями. Так все компенсується відсутністю достатньо обґрунтованої теорії. Саме після 1551 року стають поширеними "правильники", головною вимогою яких була настанова митцеві використовувати затверджені трафарети виробництва ікон. Різко засуджують духовну цензуру передові люди того часу, вказуючи на парадоксальну ситуацію, що склалася: ікону в обіймах любові задушили самі ж церковники. У синодальний період ікона була знищена як світоглядний, філософсько-естетичний феномен.
Виокремленні певні спільні риси боротьби різних концепцій навколо ікони. Основними з них називаються такі: період іконоборства, доба ісихазму, коли зіштовхується антична традиція чуттєвого мистецтва з християнським аскетизмом, далі – петровські реформи, коли гуманістичний пафос ікономалювання заперечується авторитарною владою тоталітарного суспільства. Вирізняються зіткнення поняття