Партії в політичній системі перехідного періоду: українська практика і світовий досвід

Львівський державний університетімені Івана Франка

 

На правах рукопису

УДК 324 /47. 74/

 

БАЗІВ Василь Андрійович

 

 

Спеціальність 23. 00. 02 – політичні інститути і процеси

 

 

Львів – 1999

 

Дисертацією є рукопис. 

Роботу виконано на кафедрі політології філософського факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. 

Науковий керівник: доктор філософських наук, профессор Гринів Олег Іванович.

Офіційні опоненти: Шкляр Леонід Євдокимович, доктор політичних наук (Інститут політології і етнонаціональних досліджень НАН України, м. Київ) Вдовичин Ігор Ярославович, кандидат політичних наук (Львівська комерційна академія).

Провідна установа: Національний університет ім. Т. Шевченка

Захист відбудеться 10 листопада о 15 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д. 35. 051. 02 при Львівському державному університеті ім. І. Франка за адресою: 290602, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського державного університету ім. І. Франка (м. Львів, вул. Драгоманова, 5) 

 

 

Актуальнiсть теми дослiдження зумовлюється потребами полiтичного розвитку України пiсля проголошення незалежностi в 1991 роцi, що вимагає теоретичного осмислення сучасного партiєтворення, порiвняння його з аналогiчними процесами в iнших країнах, якi переходили i переходять вiд тоталiтарного до демократичного режиму. Динамiчнiсть полiтичних процесiв з нерiдко непередбачуваними наслiдками змушує постiйно аналiзувати їх у контекстi нинiшнього державотворення. Отже, дослiдження цiєї проблеми зберiгає свою актуальнiсть попри значне число праць, якi з’являються в нашiй державi. 

Треба зазначити, що на вiдмiну вiд багатьох сусiднiх країн i навiть молодих держав на територiї колишнього СРСР Україна стоїть перед розв’язанням складних внутрiшнiх соцiальних i політичних проблем, результати якого не обмежуються рамками нашої держави, а безпосередньо стосуються розвитку подiй у Схiднiй i Центральнiй Європi. На нинiшньому партiєтвореннi в Українi вiдбиваються особливостi не лише внутрiшнього полiтичного, соцiального, економiчного й духовного розвитку, а й геополiтичне становище нашої країни на мапi свiту. Переконливий доказ – програмнi документи полiтичних партiй з протилежними орiєнтацiями. Однi партiї пов’язують майбутнє України з її переорiєнтацiєю на Європу, тобто з поверненням до окцидентального духовного кола, iншi – шукають причини нинiшньої кризи в тому, що пiсля розпаду СРСР були розiрванi зв’язки з Росiєю. Як наслiдок – партiйне протистояння, без можливостi компромiсних пiдходiв при розв’язаннi проблем, що випливають з геополiтичного становища країни. Мiжпартiйнi взаємини різних полiтичних сил не обмежуються їхнiми рамками, а зачiпають iнтереси широких соцiальних верств. 

Специфiка партiєтворення в незалежнiй Українi вiдтворює рудименти свiдомостi тоталiтарного режиму, що має сприятливi об’єктивнi умови. Проголосувавши на всенародному референдумi 1 грудня 1991 року за незалежнiсть України, широкi народнi маси сподівалися на швидкi змiни свого життя в державi з великим природним i економiчним потенцiалом. Результати референдуму засвiдчили, що населення України зневiрилося не лише в полiтицi застiйних часiв, а i в перспективах перебудови, яка ще бiльше посилила кризове становище. 

Посттоталiтарна дiйснiсть змусила переоцiнити колишнi сподiвання, якi вiдштовхувались вiд спрощених уявлень про життя в незалежнiй Українi, що пропагувалися лiдерами масових громадсько-полiтичних органiзацiй i новостворених нацiонально-демократичних партiй, котрi не знали реального економiчного становища колишньої радянської республiки i рекламували власнi романтичнi проекти. Крiм того, абсолютна бiльшiсть таких лiдерiв, якi вийшли iз гуманiтарної iнтелiгенцiї, показала свою непiдготовленiсть до державотворення. Критичне ставлення до певних осiб було перенесено на тi iдеї, з якими пов’язувалася їхня дiяльнiсть, бо за часiв тоталiтаризму значна частина української людностi втратила iсторичну пам’ять і перебувала в полоні iдеологiчної фальсифiкацiї минулого. 

Порiвнюючи нинішнє жалюгiдне становище з минулими часами, населення почало виявляти пiдтримку тим силам, якi настійливо видають себе борцем за колишню соцiальну справедливiсть. Як наслiдок – знедоленi верстви України попали в зачароване коло: зневiренi в нинiшньому становищi, вони орiєнтуються не на майбутнє, а на минуле. Звiдси – результати виборiв до Верховної Ради України 1998 року. Сформований парламент з протилежних полiтичних сил показав свою неспроможнiсть розв’язати актуальнi питання полiтичного, економiчного, соцiального i духовного розвитку, пiдмiнив законотворчу роботу мiтинговою демагогiєю. 

Дослiдження проблеми партiєтворення в Українi зумовлене ще й тим, що воно залежить вiд особливостей iсторичного розвитку різних регiонiв, наслiдком чого є неоднаковий рiвень нацiональної свiдомостi населення. Якщо в Схiдному регiонi населення схиляється до комунiстичного варiанту виходу з кризового стану, то в Захiдному – певну пiдтримку має протилежна, нацiональна орієнтація, бо в людей ще збереглася пам’ять про нацiонально-визвольну боротьбу в період війни і першi роки повоєнного перiоду i тодiшнi сталiнськi репресiї, вiд яких постраждала значна частина населення. 

Звернення до процесiв партiєтворення актуалiзується також потребою знайти власнi варiанти виходу з кризової ситуацiї, не переносячи на український грунт моделей, якi дають позитивнi результати в захiдноєвропейських країнах, але в наших умовах не оправдовують сподiвань. Намагання структуралiзувати суспiльство, починаючи з партiйної структуралiзацiї законодавчого органу, довело хибнiсть таких проектiв. Звiдси – доконечнiсть не просто порiвняльного аналiзу партiйних систем у нашiй державi й розвинутих захiдноєвропейських країнах, а неодмiннiсть системного пiдходу, щоб уникнути фрагментарностi, захоплення наслiдками без всебiчного аналiзу причин.