Формування та функціонування нових словотворчих елементів англійської мови

3.Збагачення арсеналу дериваційних засобів англійської мови здійснюється завдяки внутрішньомовній мобільності та різнорівневій функціональності мовних одиниць. Свідченням цього є існування у сучасній англійській мові великої кількості словотворчих елементів перехідного характеру (напівафіксів), які знаходяться на шляху переходу до розряду повновартісних афіксів. 

4.Основними критеріями виділення словотворчих елементів перехідного характеру є, по-перше, їх серійність, участь в створенні словотворчих рядів, по-друге, семантична диференціація напівафіксів від вільних корелятів та компонентів складних слів, по-третє, уніфікація відносин між безпосередніми складниками похідних. 

5.Семантичний аспект є найбільш важливим в процесі втрати тотожності між самостійною лексичною одиницею та корелятивним словотворчим формантом. Наявність будь-яких ознак “деіндивідуалізації” семантики елемента, поряд із здатністю останнього утворювати ряди похідних слів, в яких цей елемент виступає в типізованому, стандартному значенні, свідчать про перехід лексичної одиниці до розряду словотворчих елементів. 

6.Продуктивність моделей, до складу яких входить напівафікс, їх серійність, частотність знаходяться у прямій залежності від ступеню відхилення форманта від значення його вільного корелята. 

 Апробація дослідження. Основні положення та висновки були представлені та обговорені на підсумкових науково-теоретичних конференціях професорсько-викладацького складу Запорізького державного університету 1995-1998 років, на засіданнях кафедри теорії англійської мови ЗДУ, Міжнародній конференції з проблем навчання іноземним мовам у Прикарпатському університеті ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ, 1997 р.). 

Результати дисертаційної роботи знайшли своє відображення в п’яти публікаціях та одній депонованій статті. 

Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел. 

Загальний обсяг дисертації – 166 cторінок основного тексту; у списку використаних джерел 169 позицій. 

 

 

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, її актуальність, сформульовано мету та завдання дисертації, визначено матеріал і методи дослідження, його теоретичне значення, новизну, практичну цінність, подано перелік положень, що виносяться на захист. 

Перший розділ “Проблема визначення статусу словотворчих елементів перехідного характеру” присвячений розгляду принципово важливих для нашого дослідження проблем: про місце словотвору серед інших підсистем мови, інтерпретації основних понять словотворення, визначенню статусу напівафіксів як особливої групи словотворчих елементів перехідного характеру, розробці критеріїв визначення словотворчого статусу морфем. 

Словотворення є одним із специфічних способів номінації, оскільки обслуговує словниковий склад мови і є в межах мовної діяльності джерелом готових номінацій, і в той же час являє собою сукупність правил їх утворення за певними моделями і схемами. 

Специфіка словотворення полягає в тому, що для утворення нових лексичних одиниць використовується інвентар словотворчих морфем, і цим воно зближається з морфологією, а за своїми результатами та цілями, тобто утворенню похідних одиниць номінації зі статусом слова, словотворення зв’язане з лексичною системою. Той факт, що основу утворення похідного слова як одиниці вторинної номінації складає судження про предмет, яке виражається предикативним знаком, дає підстави говорити про генетичний зв’язок словотворення із синтаксисом. 

Серед різних способів утворення нових лексичних одиниць саме словоскладання, афіксація, імпліцитна деривація, а в останні роки і телескопія, грають важливу роль. Між різними способами словотворення існує певний зв’язок. Так, наприклад, словоскладання і афіксація зв’язані між собою генетично – у свій час словоскладання послужило базою для розвитку афіксації, тобто компоненти складних слів як вільні морфеми послужили основою для створення афіксів, зв’язаних словотворчих морфем. Процес переходу самостійних слів у словотворчі морфеми є постійно діючим і триває у наш час. Про це свідчить мовна реальність – існування великої групи словотворчих елементів перехідного характеру, так званих “напівафіксів”. 

Саме тому можна стверджувати, що в мові об'єктивно існують більш чи менш значні «перехідні зони» між словоскладанням та афіксацією і між телескопією та афіксацією. Шлях від компонента композита або частини телескопійного слова до афікса пройшли всі словотворчі елементи англійської мови. 

Суперечливість у визначенні терміну «напівафікс», а також кількісного складу та інвентаря напівафіксів обумовлена неоднорідністю самих напівафіксів, неоднаковим ступенем семантичної диференціації від вільних корелятів, різним ступенем «просування» в напрямку афіксів і різноманітністю критеріїв, що використовуються лінгвістами при визначенні статусу цих словотворчих одиниць. 

До основних критеріїв виділення напівафіксів як перехідної групи словотворчих засобів ми відносимо: 

– їх серійність, тобто участь в утворенні не окремих похідних, а цілих низок; 

- семантичну диференціацію напівафіксів від вільно функціонуючих корелятів і компонентів складних слів, формування у цьому зв'язку у напівафіксів стандартного, категоріального значення; 

- уніфікацію відносин між безпосередніми складниками похідних слів, можливість їх перефразування за допомогою єдиної трансформи. 

У функціональному плані, тобто стосовно утворення похідних, напівафікси і афікси виявляють спільні риси – і перші, і другі утворюють похідні, що характеризуються однопорядковими парадигматичними та синтагматичними відносинами, внаслідок чого ми включаємо утворення похідних з напівафіксами до периферії афіксації. Подальше просування напівафіксів з периферії до центру можливе у випадку їх подальшої семантичної диференціації від вільних корелятів і розвитку між ними омонімії. 

У другому розділі “Джерела та шляхи утворення нових словотворчих елементів англійської мови” визначені та розглянуті основні шляхи створення