Управління процесом організації та функціонування спільного підприємництва в економіці України в умовах ринкових перетворень

 

 

Об'єктивний процес інтернаціоналізації світового господарства передбачає різноманітність форм економічного співробітництва, що відрізняються за своїми цілями, ступенем складності та зрілості. Один з вищих ступенів міжнародної економічної взаємодії – створення спільних підприємств, що є організаційною формою господарювання із змішаним капіталом, у межах якої партнери виступають власниками і розподіляють між собою отриманий прибуток. 

Спільне підприємництво – поняття більш містке, воно охоплює як організаційну форму СП, так і інші форми довгострокового співробітництва іноземних і вітчизняних партнерів, при яких одна із сторін може не бути співвласником капіталу фірми, а лише виконувати функції управління. Спільне підприємництво може поширюватися, зокрема, на ті оргформи, які є низовою ланкою в системі управління фірми і не виступають як юридична особа, тобто не володіють всіма ознаками самостійного суб'єкта господарювання, а виконують головним чином функцію виробництва (обслуговування) і реалізації продукції (послуг). Спільне підприємництво здійснюється також у формі міжнародних об'єднань, в яких поряд з вітчизняними суб'єктами господарювання беруть участь закордонні фірми і фізичні особи. 

У світовій економіці прямі іноземні інвестиції в останні десятиріччя виявили тенденцію до прискореного зростання. 

Україна, займаючи на початку 1997 р. серед 12 країн Центральної і Східної Європи 6 місце за загальним обсягом ПІІ (1, 3 млрд. долл.), по ПІІ на душу населення мала передостанній результат (25 доларів у порівнянні з 1376 дол. в Угорщині). За станом на 01. 01. 98 р. цей показник в Україні досяг 41 дол., сумарний же капітал нерезидентів становив близько 2 млрд. дол. При цьому попит внутрішнього ринку нашої країни на іноземні інвестиції значно вищий і оцінюється в 40-50 млрд. дол. 

У 1997 р. частка спільних підприємств в загальній кількості підприємств України становила 2%, в обсязі реалізації – 7, 3%, в балансовому прибутку – 10, 5%. Це свідчить про те, що при більш ніж скромній масштабності поширення СП в економіці України ефективність, перспективність цієї оргформи для наших умов дуже висока. Подібний висновок знаходить підтвердження також при порівнянні результатів господарювання СП і підприємств інших форм господарювання (див. табл. 1). 

 

Таблиця 1

Питома вага кількості підприємств, рентабельність продукції та оборотність активів по спільних підприємствах і галузях народного господарства України за 1997 р. 

ГалузіЧастка СП в загальній кількості підприємств, % Рентабельність (%) Оборотність активів

 (відносна величина) 

по всіх формах власностіпо спільних підприємствахпо всіх формах власностіпо спільних підприємствах

Промисловість3, 59, 316, 90, 360, 79

Сільське господарство0, 3-30, 111, 60, 110, 36

Транспорт і зв’язок1, 015, 958, 50, 380, 47

Будівництво0, 916, 621, 10, 230, 54

Торгівля і громадське харчування2, 27, 78, 80, 87…

Постачання і збут1, 37, 25, 30, 672, 40

Заготівля1, 410, 38, 80, 290, 68

Економіка України в цілому2, 08, 714, 20, 290, 43

 

Як показують наші розрахунки, реальний вплив СП на економіку України істотний вже сьогодні, по найважливіших характеристиках економічної ефективності вони значно перевершують підприємства інших форм власності практично в усіх галузях народного господарства. 

При вивченні причин відставання і можливостей збільшення ПІІ і розширення спільного підприємництва на першочергову увагу заслуговує аналіз позитивних чинників (мотивів) і негативних чинників (перешкод), що справляють вирішальний вплив на інтенсивність процесу іноземного інвестування і створення спільних підприємств. 

За результами проведеного нами у 1998 р. опитування 126 іноземних бізнесменів, що зайняті підприємницькою діяльністю в Україні, до найбільш потужних спонукальних мотивів іноземного інвестування і підприємництва в нашій країні належать: ефект від розширення ринків збуту (освоєння нових ринків збуту, забезпечення потенційних ринків збуту, освоєння та обслуговування наявних ринків збуту, подолання імпортних обмежень), дешевина і високі фахові якості української робочої сили (низькі витрати на персонал, достатні навченість і психологічні якості персоналу, його готовність підвищувати продуктивність праці), низькі природоохоронні нормативи. 

Проте позитивний вплив на масштаби іноземного інвестування і підприємництва зазначених чинників значною мірою нейтралізується незадовільною правовою базою, надмірно жорсткою податковою системою, недостатньою розвиненістю ринкових реформ (залишкові явища адміністративно – командної планової економіки, відсутність підтримки з боку державних органів), адміністративним засиллям (тривалі терміни надання дозволу на будівництво, недотримання зобов'язань з боку держави, корупція) та іншими причинами. 

До переліченого слід додати ще одну причину недостатніх обсягів іноземного капіталу в Україні, пов’язану з тим, що у світі ще мало знають про дійсне інвестиційне середовище та організаційний механізм інвестування в нашій країні. Ані українські політики, ані керівники підприємств і бізнесмени, ані науковці ще не змогли професійно і переконливо продемонструвати гідний господарський імідж нашої країни і реальні переваги інвестування в її економіку. От чому навряд чи необхідно підприємствам, їх директорському корпусу очікувати, коли зовнішні і внутрішні умови для інвестування стануть винятково сприятливими. Цього, напевно, не буде ніколи. Інвесторів необхідно наполегливо шукати, знаходити, інформувати, переконувати, «втягувати»до спільного бізнесу. Для цього необхідно професійно вміти і