Людина й середовище її існування

 

У будові земної кулі виділяють зовнішні оболонки — атмосферу й гідросферу, та внутрішні — літосферу (земну кору), мантію та ядро. Земля має геосфери, тобто концентричні оболонки, з яких вона складається. Геосфери мають свої структури, фізичні та хімічні властивості. Крім того, виділяють ще географічну оболонку Землі (епігеосферу) — комплексну оболонку землі, яка існує в шарі взаємодії атмосфери, гідросфери, літосфери й біосфери.

Біосфера (грец. bios — життя, spharia — куля, сфера) — оболонка нашої планети, в якій розвивається життя різноманітних організмів, що населяють воду, повітря, сушу, ґрунт. Вона охоплює нижню частину атмосфери (аеробіосферу) до висоти 25—

30 км (до озонового шару), усю гідросферу (гідробіосферу), тобто річки, моря, океани тощо, верхню частину земної кори (террабіосферу) до глибини 3—5 км і верхні шари літосфери (літобіосферу). Згідно з останніми даними, товщина біосфери становить 40—50 км. Біосфера — активна оболонка Землі, у якій сукупна діяльність живих організмів виявляється як геохімічний фактор планетарного масштабу, що є основою середовищеутворювання. Під терміном і поняттям «біосфера» розуміють як живі організми («живу речовину»), так і середовище їх існування.

За своєю структурою біосфера є результатом взаємодії живої й неживої матерії. Найважливішими компонентами біосфери є: 

-жива речовина (рослини, тварини й мікроорганізми);

-біогенна (нежива) речовина (органічні та органікомінеральні продукти, створені живими організмами впродовж геологічної історії — кам’яне вугілля, нафта, торф тощо);

-косна речовина (гірські породи неорганічного походження й вода);

-біокосна речовина (продукти синтезу живого й неживого, тобто опадові породи, ґрунт, мул).

Жива речовина має специфічний хімічний склад. У ній переважають водень (10 %), вуглець, кальцій, азот (1—10 %), кисень (65—70 %), сірка, калій, хлор (0,1—1 %). Загальну масу живої речовини оцінюють у (2,4—3,6)1012 тонн. Усі компоненти біосфери тісно взаємозв’язані.

Особливістю біосфери є її цілісність та наявність життя. Жива речовина Землі — це найпотужніша сила в біосфері, яка матеріально та енергетично визначає її функції. У результаті безперервної взаємодії (обміну) між компонентами біосфери під впливом живої речовини змінюються як організми, що її населяють, так і середовище, в якому вони живуть. Завдяки живій речовині підтримується взаємозв’язок і взаємозумовленість усіх компонентів біосфери.

Живі організми в біосфері та середовище їх життєдіяльності органічно зв’язані й постійно взаємодіють, утворюючи цілісну динамічну систему, що існує завдяки кругообігу речовин.

Цей багатосторонній і різноманітний зв’язок визначає біосферу як гігантську екологічну систему, в якій людина є, з одного боку, біологічною частиною всієї системи, а з іншого — активним її перетворювачем. Біосфера скінченна, вона має певні визначені геометричні розміри й біологічні можливості. Тому не можна взяти від природи більше, ніж вона може дати.

Наростаюча технічна та енергетична озброєність людства негативно впливає на збалансованість процесів, що проходять у біосфері. Тому сьогодні глобальним завданням є визначення та здійснення допустимих меж впливу на біосферу з метою уникнення екологічної катастрофи. Непродумана виробнича діяльність не тільки підриває основу стійкості та організованості біосфери, а й може призвести до тяжких наслідків.

Кінцева мета людини стосовно біосфери — управління всіма найважливішими процесами, що відбуваються в екологічних системах, тобто перетворення біосфери в ноосферу — сферу розуму.

Ноосфера — вища стадія розвитку біосфери, що характеризується збереженням усіх природних закономірностей, притаманних біосфері, більш високому рівню розвитку господарських сил, наукової організації впливу суспільства на природу, з максимальними можливостями суспільства задовольнити матеріальні та культурні потреби людства.

У науці про ноосферу В. І. Вернадський виокремив думку про те, що геохімічні функції людства характеризуються не його масою, а його виробничою діяльністю. Темп, напрям, характер використання людством біогеохімічної енергії мають визначатися не потребами, а розумом людини. Він, зокрема, писав: «Людство загалом стає потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою й працею постає питання про перебудову біосфери. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємось, і є ноосферою».

Ноосфера — не суспільство, що існує в певному середовищі, це не просто природне середовище, що зазнає сильного впливу людства, а єдине ціле, у якому поєднується суспільство, що розвивається, й перетворене природне середовище. Виникає цілком новий об’єкт, в якому переплітаються закони неживої й живої природи, суспільства й мислення. Ноосфера — новий стан біосфери, що ґрунтується на універсальному зв’язку природи й суспільства, за якого подальшу еволюцію планети Земля спрямовує Розум.

Перехід біосфери в ноосферу розпочався з появою суспільства, розвитку науки й техніки. Нині ноосфера перебуває на етапі становлення.

Завершуючи визначення поняття «біосфера», необхідно сказати, що вона може існувати без людини, водночас життя людини поза біосферою неможливе. Загалом біосфера є глобальною екологічною системою («екосистемою»), а її складові частини — локальними екосистеми.

Наявність атмосфери є необхідною умовою життя на Землі. Кисень в атмосферному повітрі потрібний живим організмам для дихання, а вуглекислий газ — рослинам для розвитку. Озон поглинає в стратосфері ультрафіолетові промені, які у разі проникнення на земну поверхню в значних кількостях негативно впливали б на живі організми.

Особливо важливою є участь атмосфери в кругообігу води на Землі, перенесенні водяної пари повітряними масами та її послідовна конденсація й випадання у вигляді