Засоби захисту людини від небезпечних факторів у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Якщо у потерпілого переломи ребер, то на грудну клітину під час видиху накладають тугу бинтову пов’язку чи стягають грудину рушником, а потім зшивають його.

Найчастіше бувають переломи кісток верхніх і нижніх кінцівок. У разі відкритих переломів фаланг пальців і кісток після накладення стерильної пов’язки на рану у долоню кладуть щільну грудку вати, обмотану марлею (бинтом), щоб пальці були у напівзігнутому положенні.

На передпліччя, кисть і пальці накладають фанерну, картонну чи сходову шину. Руку підвішують на косинці.

У разі перелому кісток передпліччя іммобілізацію починають з обережного згинання руки у ліктьовому суглобі під прямим кутом, потім повертають долоню до грудей і в такому положенні кінцівку фіксують шиною або підручними засобами. Шину накладають від підстави пальців до верхньої третини плеча (рис. 5.18). При цьому досягається нерухомість у променево-зап’ястному й ліктьовому суглобах. Руку підвішують на косинці.

 

Рис. 5.18. Іммобілізація у разі переломів кісток передпліччя

Якщо у потерпілого травма плечового суглоба, іммобілізацію роблять сходовою шиною підручними засобами. Шину моделюють на собі так, щоб її можна було накласти на пошкоджену руку, зігнуту у ліктьовому суглобі, від здорової лопатки через надпліччя ушкодженої кінцівки на плече й передпліччя до підстави пальців. Руку підвішують на косинці. Якщо поблизу немає шини або підручних засобів для іммобілізації, то ушкоджену руку підвішують на косинці й прибинтовують до тулуба.

У разі перелома кісток стопи й ушкодження гомілковостопного суглоба для іммобілізації використовують сходову шину чи підручні засоби. Шину спершу згинають так, щоб її можна було покласти на підошву стопи у задню поверхню гомілки до її верхньої третини. Для п’яти роблять заглиблення, у яке кладуть вату, щоб уникнути тиску на п’яткову кістку. 

Потім шину прикладають до кінцівки й закріплюють, починаючи вісімкоподібними ходами бинта через нижню третину гомілки й стопу, закінчують круговими ходами бинта на гомілці в її верхній третині. Стопу зафіксовують під прямим кутом до гомілки.

У процесі іммобілізації фанерними й дерев’яними рейками їх прикладають від верхньої третини гомілки до підошви стопи з боків: одну — із зовнішнього, іншу — з внутрішнього боку й прибинтовують до кінцівки, добре закріплюючи стопу. У місцях прилягання фанерних рейок до кісткових виступів підкладають вату.

Якщо у потерпілого переломи кісток гомілки, іммобілізацію здійснюють так само, як і при ушкодженні гомілковостопного суглоба, забезпечуючи нерухомість у двох суглобах: гомілковостопному й колінному. Шину або підручні засоби накладають від стопи до верхньої третини стегна. Якщо поблизу немає жодних підручних засобів іммобілізації, ушкоджену кінцівку прибинтовують до здорової.

Переломи стегнової кістки, особливо відкриті, — дуже важка травма, яка часто супроводжується кровотечею й шоком. Найзручніші для іммобілізації стегна у цих випадках є спеціальні шини (Дитерихса). Підручні засоби (наприклад, дошки) під час іммобілізації стегна накладають на його бічні поверхні: одну — на внутрішню, іншу — на зовнішню й фіксують до кінцівки й тулуба широким бинтом, паском або рушником. На кісткові виступи в гомілковостопному й колінному суглобах, а також у пахову западину й пахову ділянку підкладають вату.

Потерпілий з переломами кісток таза, зазвичай перебуває у важкому стані. Його кладуть на спину на твердий щит (фанеру, дошки), під коліна підкладають скачане пальто або ковдру так, щоб нижні кінцівки були напівзігнуті в колінних суглобах і трохи розведені в обидва боки. Якщо у потерпілого переломи кількох кісток, першу медичну допомогу здійснюють у такій послідовності: зупиняють кровотечу, накладають на рани стерильні пов’язки, вводять знеболюючий засіб і роблять іммобілізацію спершу найбільш небезпечних для життя, а потім інших переломів.

Питання для контролю

1.Причина виникнення та характеристика переломів кісток.

2.Травматичний шок — небезпечне для життя ускладнення важкого ураження.

3.Фази розвитку травматичного шоку.

4.Профілактика травматичного шоку.

 

 

Опіки виникають під час впливу на людину високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного удару, де опіки поєднуються з травмами й радіаційним ураженням.

Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу й гарячої пари називаються термічними. Під час дії на шкіру й слизові оболонки кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти та луги викликають не тільки місцеві опіки, а й загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму та інших запалювальних і легкозаймистих речовин. Напалм прилипає до шкіри, одягу й, продовжуючи горіти, уражає не тільки шкіру, а й підшкірну клітковину, м’язи, утворюючи глибокі опіки. Тривалий вплив на шкіру й слизуваті оболонки радіоактивних речовин також викликають опіки, які називають радіаційними. Наслідки всіх видів опіків залежать від глибини ураження тканин і площі опіку. Залежно від глибини ураження шкіри й тканин розрізняють чотири ступені опіків: легкий (I), середньої важкості (II), важкий (III) і вкрай важкий (IV).

Розміри опікової поверхні визначають у відсотках від загальної поверхні шкірного покриву. Для дорослих поверхня голови й шиї займає 9 % усієї поверхні тіла, така сама поверхня однієї верхньої