Портал образовательно-информационных услуг «Студенческая консультация»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Особливості заселення території сучасної України в епоху кам'яного віку. Епоха міді, бронзи

Предмет: 
Тип работы: 
Контрольна робота
К-во страниц: 
19
Язык: 
Українська
Оценка: 

отримав назву енеоліт (мідно-кам´яний вік). В цю перехідну епоху на території України людина не лише опанувала технологію обробки міді, а й зробила кроку подальшому прогресі відтворюючих форм господарства – землеробства і скотарства. Слід відзначити, що кольорові метали практично не вплинули на господарство, проте прискорили соціальний розвиток. Відбувалося подальше зростання продуктивності праці, створювалися умови для товарообміну та майнового розшарування суспільства.

Найвищого розвитку цивілізації досягли племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV-III тис. до н. е. Культура цих племен отримала назву Трипільської. Її пам’ятки вперше були виявлені і вивчені поблизу села Трипілля (Київської обл.) вкінці XIX – на початку XX ст. вченим В. Хвойкою. Більша частина дослідників вважає, що витоки цієї цивілізації слід шукати в Східному Середземномор´ї і на Балканах, звідки прийшли і розповсюдилися серед місцевого населення передові форми ведення землеробства, скотарства, домобудування, ремісництва. Трипільська спільнота формувалася на терені сучасної України на основі синтезу місцевих і прийшлих груп населення. Вона також була поширена на території Молдови та Румунії [6, 94].
Основними галузями господарства трипільців були землеробство і скотарство. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон. Обробка ґрунту здійснювалася переважно мотиками, рідше застосовували рала. Це різко підвищило загальну культуру землеробства. Розводили також велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней та ін. Трипільці знали прядіння і ткацтво, ліпили і випалювали в печах глиняний посуд з досить складним, в тому числі фарбовим, орнаментом, використовували металеві вироби і одночасно продовжували виробляти різні речі з кременю. Кам’яні знаряддя праці значно переважали металеві за кількістю, а часто і якістю.
Про високий рівень цивілізації трипільців свідчать будівлі, селища, які розташовувалися в основному на берегових схилах річок. Їхні поселення мали по кілька десятків житлових та господарських приміщень, розміщених рядами або по колу. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний або дерев’яний, обмазаний глиною будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Були й двоповерхові будівлі. Селища трипільців – різні за своїми розмірами. На пізньому етапі з’явилися трипільські протоміста. Про релігійні уявлення свідчать знайдені жіночі статуетки, зображення Богині Матері та ін., які свідчили про панування культу родючості.
Трипільська цивілізація пов’язана з розвинутою культурою Східного Середземномор´я. Вона входила в єдине ціле тодішнього культурного світу і значно вплинула на формування виробничих сил та культури народів України, передала йому в спадок частину своєї цивілізації.
У другій половині III тис. до н. е. із Центральної та Північної Європи, а також з Поволжя на територію України переселяються нові й нові групи племен, які й призвели до загибелі трипільської цивілізації.
У II тис. до н. е. на території Східної Європи поширюються вироби з бронзи (сплав міді з оловом та іншими домішками, що мав більшу твердість, нижчу температуру плавлення). Відбувається подальше вдосконалення та розширення виробництва, підвищується якість знарядь праці.
У другій половині III тис. – першій половині II тис. до н. е. у Східній Європі проживали носії шнурової кераміки. Для цього періоду важливим є відокремлення скотарства від землеробства, поширення кочового скотарства, яке стає основним видом діяльності чоловіків, і вони починають відігравати головну роль у господарському житті. Розвивається металургійне виробництво, і чоловіки були провідною силою у цій сфері господарського життя, як і в землеробстві, обміні, суспільному житті, військовій діяльності. Зростання ролі чоловіків веде до патріархату [8, 84].
Характерними археологічними культурами бронзового віку на значній частині України є катакомбна і зрубна, залежно від форми поховань.
У похованих чоловіків тих часів виявляється все більше зброї, що означало зростання ролі військової справи. На цей час війни стали вигідними, бо велися з метою розширення території, заради грабежів, захоплення військовополонених, яких перетворювали на рабів або використовували як товар.
Користуючись достатньо досконалими знаряддями праці, людина виробляє більшу кількість землеробської, тваринницької та іншої продукції, ніж це було необхідно для підтримання її життєдіяльності. З розвитком виробництва зростає потреба в нових робочих руках. Ці потреби задовольняли війни, під час яких захоплювалися полонені. Вони стали майже безперервними, і кількість рабів зростала. Але на території Східної Європи рабство в період бронзового віку мало переважно патріархальний характер: раби (військовополонені) в більшості випадків входили до складу патріархальних сімей, працювали разом з її членами. Частину їх відпускали. З’явилися фахова диференціація, соціальна нерівність, багатство і бідність. Формується військово-політична структура суспільства, особливо в степовій частині України, яка спиралася на патріархальну сім’ю, племінну організацію та кочову скотарську економіку. У лісостеповій зоні соціально-політична і економічна структури були близькі до степової.
У добу бронзи відбуваються значні суспільно-політичні зміни: великі племена розпадалися, менші об´єднувалися, заселяли нові землі, завойовуючи або мирно співіснуючи з давнішими поселенцями. Утворювалися нові етнічні спільності, які, як стверджують сучасні дослідники, стали основою більшості сучасних європейських та азіатських націй.
На той час в Україні існували три етнічно-культурні зони, в яких населення, вірування і господарство мали свої характерні риси. У північно-східній частині України жили нащадки неолітичних племен, а також південна частина величезного праугрофінського етнічного масиву. Всі вони розвивалися повільніше, зазнавали менше культурних та етнічних впливів. У степовій зоні – від Дону до Дунаю жили кочові та напівкочові племена, частково місцеві, індоіранські, частково ті, що прийшли з Кавказу та
CAPTCHA на основе изображений