Девальвація та інфляція

«Якби всі ціни і доходи зростали однаковою мірою, то ніхто б не постраждав, але це зростання не однакове. Багато хто втрачає, і лише одиниці – виграють»

Ірвінг Фішер

Найефективнішим індикатором “здоров’я” економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система забезпечує не тільки взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічним розвитком. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи та фінансового стану в цілому. Запорукою цього, серед іншого, має бути стан “керованості” економічними сторони. Необхідність в цьому викликана тим, що такі процеси, як девальвація та інфляція не лише призводять до важких соціально-економічних наслідків – за їх умов витрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Девальва́ція (від лат.  De – префікса, що означає рух униз, та лат.  Valeo – маю значення) – офіційне зменшення золотого вмісту грошової одиниці чи зниження курсу національної валюти щодо золота, срібла, певної іноземної валюти. У сучасних умовах термін застосовується для ситуацій значного зниження курсу національної валюти відносно «твердих» валют (зазвичай, щодо сторонн США, євро, SDR).

 

 

Розрізняють офіційну (відкриту) і приховану девальвації.

При відкритій девальвації Центральний банк країни офіційно оголошує девальвацію національної валюти, з обігу вилучаються знецінені паперові гроші або відбувається обмін таких грошей на нові, стійкі кредитні гроші (але за курсом, відповідного знецінення старих грошей, тобто нижчим).

При прихованій девальвації держава знижує реальну вартість грошової одиниці по відношенню до іноземних валют, не вилучаючи знецінені гроші з обігу.

Відкрита девальвація викликає зниження товарних цін, прихована ж девальвація не веде сама по собі до зміни цін.

Причини девальвації

Причинами девальвації національної валюти можуть бути інфляція або дефіцит платіжних балансів.

Хоча девальвація спричинюється макроекономічними факторами, безпосереднє зниження курсу валюти викликається рішенням регулюючих органів у країні. Таким рішенням може бути офіційне зниження фіксованого керівництвом країни курсу, відмова від підтримки курсу валюти, відмова від прив'язки курсу валюти до валют інших країн або валютних кошиків з метою зменшення дефіциту платіжного балансу країни, підвищення конкурентоспроможності вироблюваних товарів на світовому ринку, стимулювання внутрішнього виробництва.

 

 

Позитивні сторонни:

Наслідком девальвації є стимуляція експорту, оскільки експортер при обміні вирученої іноземної валюти на свою знецінену валюту отримує девальваційний дохід.

Підвищення попиту на вітчизняні товари усередині країни.

Зниження темпів витрачання золотовалютних резервів країни.

Негативні сторони:

Очевидним мінусом жорсткої девальвації є втрата довіри до валюти, що знецінюється.

Девальвація підвищує ціни на імпортні товари і робить їх менш конкурентоспроможними порівняно з місцевими (вітчизняними) товарами і тому обмежує імпорт, тобто відбувається імпортозаміщення. Від цього страждає населення, а також підприємства, що купують іноземні сировину, деталі, обладнання, технології.

Знецінюються вклади в національній валюті, що зазнала девальвації. Відбувається ажіотажне зняття грошових коштів з банківських депозитів у девальвованій валюті.

Девальвація провокує зростання темпів інфляції, тому що при здешевлення вітчизняної продукції виробники підвищують ціни на внутрішньому ринку (розкручування девальваційно-інфляційної спіралі), ще більше знецінюючи внески і заощадження.

Девальвація створює валютні ризики для бізнесу, що особливо шкідливо в умовах кризи.

Падає реальна купівельна спроможність грошових доходів населення в девальвованій валюті (зарплат, пенсій і грошової допомоги), знижується купівельна активність.

Інфляція (від лат. inflatio – «роздування») – тривале зростання загального рівня цін, що, відповідно, є свідченням зниження купівельної спроможності грошей.

Розмір множини товарів, ціни на які зростають, та довжина процесу зростання цін є важливими характеристиками поняття інфляції. Наприклад, слід вирізняти відносне зростання цін, за якого ціни на окремі товари (послуги) зростають значно швидше (нафта, наприклад), ніж інші, або ж останні можуть залишатися постійними. Відповідно, зростання цін в одному періоді та відсутність або ж надто слабке зростання в наступних не є інфляцією.

«Інфляція – це податок, що може вводитися без прийняття закону», – зазначив засновник монетаризму Мілтон Фрідман. Зростання цін призводить до зменшення реальної вартості утримуваних грошей. В той же час Уряд здобуває вигоду від інфляції, оскільки відбувається збільшення доходів внаслідок зростання номінальних значень вартості товарів (бази оподаткування).

 

 

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін, що, в свою чергу, є вираженням вартості набору товарів (послуг) в певний період часу, %. Найпоширенішим показником для розрахунку інфляції є:

індекс споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI – Consumer Price Index)

індекс цін виробників (ІЦВ, англ. WPI – Wholesale Price Index, PPI – Production Price Index) ;

дефлятор ВВП (англ. GDP deflator).

 

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином:

відняти індекс цін минулого року із індексу цін цього року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

Темп інфляції показує швидкість знецінення доходів населення: заробітної плати, пенсій, стипендій, вкладів у банк.

 

 

У наш час інфляція стала нормою, але подеколи спостерігається відмінність у темпах інфляції. Залежно від темпів розрізняють:

повзучу інфляцію – яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;

галопуючу інфляцію – зростання цін темпами в межах 10-50% в річному вимірі;

гіперінфляцію – з дуже високими темпами зростання цін (сотні, тисячі та ін. відсотків зростання цін в річному вимірі).

Причини виникнення інфляції:

надмірне збільшення пропозиції грошей (класичний приклад – монетизація дефіциту державного бюджету (причина гіперінфляції в Україні в 90-х роках ХХ-го сторіччя)) ;

обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що зазвичай викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;

надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін. ;

інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари

девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування) ;

зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

Державна монополія на емісію грошей.

Профспілкова монополія.

Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

 

 

Соціальні наслідки. В умовах істотної інфляції зростає розрив в реальних доходах між видами соціальних груп, погіршується становище осіб з фіксованим доходом (наприклад, пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету).

Наслідки для економічного зростання. Інфляція є прихованим податком, зокрема, на заощадження, оскільки знижує стимул до нагромадження. Заощадження в формі готівки або ж депозитів скорочуються та відбувається зміщення до нагромадження натуральних речей як нерухомість, дорогоцінності (золото тощо).

Політичне середовище. Інфляція негативно впливає на сприйняття громадськістю влади. Наприклад, прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для вирішення невідкладних завдань найчастіше лише прискорює інфляцію. Знижується довіра до діяльності Уряду, до запланованих програм та реформ.

Вплив інфляції на зовнішньоекономічні зв'язки. Найбільш узагальненим наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня чи розвивається нижчими темпами. Падіння курсу відбувається нерівномірно і неадекватно зниженню купівельної сили грошей на внутрішньому ринку.

 

 

Термін «інфляція» близький за значенням до терміна «девальвація», однак перший частіше відносять до купівельної спроможності національної валюти на місцевому товарному ринку, а другий – купівельної спроможності відносно іноземних валют. По суті, і те й інше характеризується зміною купівельної спроможності. Часто девальвація валюти може бути однією з причин інфляції всередині країни. Однак якщо іноземні валюти також схильні до інфляції, то інфляція можлива і без девальвації.

 

 

В період 1993-1995 рр. Україна пройшла крізь період гіперінфляції. У 1992 році найвищим номіналом була купюра в 100 купонокарбованців. До 1995 року найбільшим номіналом став мільйон купонокарбованців.

У 1992 році новий український карбованець обмінювався на колишній радянський рубль за курсом один до одного. У 1996 році, в період переходу від купонокарбованця до гривні, обмінний курс складав 100000 купонокарбованців за одну гривню. Знецінення купонокарбованців за період їх обігу становив приблизно 140% в місяць. 

 

 

Проведення антиінфляційної політики залежить від співвідношення багатьох економічних процесів та ступеня їхньої активності. Найбільшої ефективності можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією.

Загалом, за період незалежності України вітчизняна практика набула значного досвіду управління інфляційними процесами. При цьому були сформовані основні засади антиінфляційної політики в перехідній економіці, що дозволило подолати гіперінфляцію та забезпечити перехід на помірні темпи інфляції.