Формування туристичної політики на світовому та регіональних ринках

Постфордистська схема організації виробництва стимулює світогосподарські зв'язки, інтенсифікує діяльність на світовому ринку як «вглиб» (в напрямку поглиблення спеціалізації, що знаходить свій прояв у проведенні стратегії «нішевої економіки»), так і «вшир» (у напрямку освоєння нових ринків у різних регіонах та країнах світу). Ця система підтримується та заохочується світовою фінансовою системою, якій з 80-х років XX ст. притаманні процеси дерегуляції – зняття жорсткого державного контролю за фінансами.

Наслідком дерегуляції стало формування єдиного світового ринку капіталу, діяльність якого (кредитні ставки, обмінні курси валют, правила зовнішньоекономічної діяльності тощо) не залежить від національних фінансових систем та політичної кон'юнктури окремих країн. Тобто, Функцію контролю над фінансами все більшою мірою став виконувати сам капітал.

Переважні функції розпорядника цим капіталом перебирають на себе транснаціональні корпорації (ТНК) – фінансово-промислові групи, процеси кооперації між складовими яких сприяють їх діяльності як суб'єктів світового господарства, підвищують відкритість національних економік, впливаючи на міжнародний поділ праці. Таким чином, світове господарство функціонує на основі міжнародного поділу праці між національними економіками та транснаціонального поділу праці, що склався внаслідок конкуренції ТНК.

Основною рушійною силою світового господарства є не стільки міждержавна торгівля, скільки світові потоки капіталу у формі прямого інвестування, які переважно управляються ТНК. Ринку фінансів притаманна концентрація в світових фінансових центрах, представлених «світовими містами». «Світові міста» є вузловими елементами територіальної структури світового господарства, що сформувалися внаслідок його глобальної транснаціоналізації як центри контролю та управління інтеграційними світогосподарськими процессами [9, 156].

Переважна фінансова та технологічна роль ТНК надає їм можливість створення стратегічних альянсів у найважливіших сферах світової економіки і на будь-яких територіях, посилюючи глобалізаційні тенденції, в тому числі й на основі інтегрованого інформаційного простору. Інтеграційні процеси підсилюються розвитком нових комунікаційних технологій, виникненню яких в свій час сприяла саме потреба прийняття швидких управлінських рішень на основі аналізу великих масивів інформації, внаслідок чого виникла індустрія інформації як інтелектуальна галузь економіки.

Якісним зрушенням в бік глобальності комунікаційних систем став запуск з 60-х років XX ст. супутників задля комерційних телекомунікацій. Це прискорило розвиток інформаційно-залежних видів бізнес-діяльності, таких як фінансова, надання ділових послуг тощо. Подальше впровадження скловолоконних технологій, що збільшили обсяг, покращили якість і прискорили передачу інформації, і їх використання в трансконтинентальних комунікаціях створили єдиний інформаційний простір, прискоривши процеси глобалізації світового господарства, його територіальну структуризацію.

Таким чином, глобалізація в сучасних географічних дослідженнях світового господарства розглядається як процес розширення меж інтернаціоналізації до загальносвітових, підвищення ступеня взаємозалежності держав, наслідком чого є формування глобального ринку. Проявами глобалізації є зростання взаємозалежності національних ринків, розмивання національно-державних економічних кордонів, що впливає на економічну безпеку країн, створюючи нові геополітичні реалії, транснаціоналізація світового господарства, зростання ролі фінансових центрів в управлінні світогосподарськими процесами.

Глобалізація в той же час не відміняє основ функціонування ринку на конкурентних засадах, навпаки, глобалізаційна модель розвитку світового господарства передбачає вільний перебіг капіталу між країнами відповідно до кон'юнктури ринку: з країни зі слабкими конкурентними перевагами до країни, що може забезпечити стабільність високої норми та маси прибутку. Суб'єктами глобального ринку, таким чином, є держави, ТНК та міжнародні організації, що здійснюють координуючу роль в сфері міжнародного поділу праці. Вони здійснюють регуляторну політику в світогосподарських зв'язках – держави на протекціоналістських чи неоліберальних засадах, ТНК на підставі власних маркетингових стратегій, міжнародні організації на засадах міжнародних норм та угод. Регулятором глобального ринку є перебіг та акумуляція капіталу [7, 113].

 

 

Туризм як товар реалізується у формі послуг, які виражаються в корисному ефекті, що задовольняє ту чи іншу потребу в момент свого виявлення. При цьому послуга може бути надана або речами, або в процесі дії живої праці. Відповідно до двох вказаних способів виробництва послуг розрізняють два види самих послуг.

Перший вид – це такі послуги, які опосередковуються речами, тобто матеріальні. Наприклад, послуги по виробництву продуктів харчування для туристів.

Другий вид – це послуги, дія яких спрямована на живу людину чи оточуючі її умови, тобто нематеріальні. До них відносяться послуги по реалізації туристичних путівок, обслуговуванню туристів у готелі, організації театральних вистав та ін. В даному випадку праця надає послугу не річчю, а в ролі діяльності. Однак обидва види послуг мають вартість і являються товаром. Вся діяльність туристичного господарського суб'єкта пов'язана з наданням послуг.

Туристу можуть бути надані або певні види послуг, або повний комплекс послуг. Останній надається шляхом продажу так званих інклюзив-турів і пекідж-турів.

Інклюзив-тури частіше всього використовуються при авіаційних перевезеннях. Вартість перевезення до місця призначення і назад в даному випадку визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів, які інколи нижче звичайних. Вони включають також вартість розміщення туристів у готелі, харчування та інші послуги. Інклюзив-тури використовуються як при групових, так і при індивідуальних поїздках.

Пекідж-тур також передбачає надання клієнту повного комплексу послуг, проте в нього можуть не входити транспортні послуги. Принципіальних відмінностей між цими видами комплексних послуг немає. Інклюзив-тур більш поширений в західних країнах, пекідж-тур – в США.

 

 

1. Агафонова Л., Агафонова О. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський ун-т туризму, економіки і права. – К. : Знання України, 2002.

2. Биржаков М. Введение в туризм / Балтийский международный ин-т туризма (БМИТ) ; Санкт-Петербургский гос. ун-т культуры и искусств. – М., 1999.

3. Вяткин Л., Сидорчук Е., Немытов Д. Туризм и спортивное ориентирование: Учеб. пособие для студ. пед. вузов. – М. : ACADEMIA, 2001.

4. Головашенко О. Туризм як форма соціальної активності людини: соціально-філософський аналіз: Автореф. дис. канд. філос. наук. / Запорізький держ. ун-т. – Запоріжжя, 2002.

5. Гуляев В. Туризм: экономика и социальное развитие. – М. : Финансы и статистика, 2007.

6. Економіка зарубіжних країн: підручник / Філіпенко А., Вергун В. та інші. – К. : Либідь, 1996.

7. Зайцева Н. Менеджмент в социально-культурном сервисе и туризме: Учебник для студ. вузов. – М. : Академия, 2003.

8. Зінченко В. Міжнародний молодіжний туризм в Україні (70-80-ті роки XX ст.) / НАН України; Інститут історії України. – К. : Ін-т історії України, 2002.

9. Квартальнов В. Мировой туризм на пороге нового тысячелетия: реальность и экскурс в будущее. – М. : Финансы и статистика, 2002. – 185 с.

10. Масове харчування, готельне господарство і туризм в умовах ринкових відносин: Збірник наукових праць / Київський держ. торговельно- економічний ун-т / М. Пересічний (відпов. ред.). – К., 1997.

11. Організація та методика оздоровчої фізичної культури і рекреаційного туризму: Навч. посібник / О. Жданова, А. Тучак, В. Поляковський, І. Котова. – Луцьк, 2000.

12. Преображенский В. С., Веденин Ю. А. География и отдых. – М. : Знание, 2007.

13. Сажнєва Н. Значення рекреаційних передумов у формуванні територіальних рекреаційних систем // Сучасна географія та навколишнє природне середовище: Зб. наук. праць. – Вінниця: Рекламна Агенція «Старт Трек», 2005.

14. Тімець О. Краєзнавство і туризм. – К. : Знання, 2002.

15. Туристичні ресурси України: Зб. наук. статей / Федерація профспілок України; Український ін-т туризму / О. І. Лугова (науч. ред.). – К., 2005.

16. Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. – Івано-Франківськ: ІМЕ, 2004.

17. Храбовченко В. Экологический туризм. – М. : Финансы и Статистика, 2003.

18. Шмагина В. В., Харичков С. К. Рекреация и туризм в системе современных приоритетов социально-экономического развития / НАН Украины; Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований. – Одесса, 2000.

19. Юрківський В. Країни світу: довідник. – К. : Либідь, 1999.