Організаційно-методичні засади здійснення соціально-психологічного супроводу ВІЛ-інфікованих дітей та їх сімей

-при переливанні крові чи її компонентів, що нетестовані на ВІЛ, або коли кров (чи Ті компоненти) тестовано на ВІЛ та отримано негативний результат, проте є ймовірність, що на той час донор перебував у періоді серонегативного вікна;

-при грудному вигодовуванні, якщо інфікування матері вірусом сталося після пологів;

-є дані про сексуальні контакти/насильство.

Якщо в дитини є захворювання або симптоми, подібні до проявів ВІЛ-інфекції, їй пропонують тестування на ВІЛ за клінічними ознаками.

Якими тестами можна встановити діагноз ВІЛ-інфекції?

Діагноз ВІЛ-інфекції встановлюють:

-непрямими тестами – виявлення в сироватці крові антитіл до ВІЛ;

-прямими тестами – виявлення в плазмі або клітинах крові генетичного матеріалу або окремих структурних компонентів (антигенів) вірусу.

Визначення антитіл до ВІЛ

Під час дослідження сироватки крові на антитіла до ВІЛ вірус безпосередньо не виявляється . Його присутність в організмі визначається лише побічно. Сироватка крові – латинською мовою serum (серум), тому дослідження антитіл у сироватці крові називають серологічним методом. Антитіла – білки сироватки крові й імуноглобуліни – це складова частина імунної системи організму, що допомагає боротися зі збудниками різних інфекцій [4, c. 18].

Антитіла до ВІЛ визначають за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) – досить простого і недорогого методу [4, c. 18]. Зразок крові тестують за чітко визначеним порядком. Позитивний результат надається тільки після ретельної перевірки зразка крові двома тест–системами ІФА або іншими тестами на антитіла до ВІЛ, (наприклад, імунним блотом).

Якщо в організм людини потрапив збудник якоїсь інфекції, в крові з’являються антитіла до цього збудника. Антитіла можуть сприяти повному виведенню збудника з організму та одужанню від деяких інфекцій (наприклад, кір, кашлюк та інші дитячі інфекції), а також захищати від повторного зараження ними. Такий імунітет називають стерилізувальним. При деяких інфекціях (зокрема при ВІЛ-інфекції) антитіла не забезпечують виведення збудника з організму. Такий імунітет називають нестерилізувальним. Якщо людина заражується ВІЛ, у сироватці її крові через певний час (як правило, через 12 тижнів) з’являються антитіла до ВІЛ, які зберігаються протягом усього життя. Тому виявлення в сироватці крові антитіл до ВІЛ підтверджує інфікування ВІЛ, тобто дає можливість установити діагноз ВІЛ-інфекції. 

Серонегативне вікно – період між інфікуванням ВІЛ та появою в сироватці крові антитіл до ВІЛ. Як правило, антитіла виробляються через 12 тижнів після інфікування ВІЛ [7]. Винятком з цього правила є виявлення антитіл до ВІЛ у сироватці крові дітей віком до 18 місяців, народжених ВІЛ-інфікованими матерями. В останні місяці вагітності мати передає через плаценту дитині свої антитіла до тих інфекцій, якими вона хворіла чи хворіє. Материнські антитіла захищають дитину від інфекцій після народження протягом кількох місяців. Тому діти в перші місяці життя не хворіють на дитячі інфекції. Якщо мати інфікована ВІЛ, її антитіла проникають через плаценту в організм дитини й циркулюють у її крові протягом 18 місяців. На жаль, ці антитіла не захищають дитину від інфікування ВІЛ.

Якщо дитина заражається ВІЛ (внутрішньо утробно, під час пологів чи при грудному вигодовуванні), в неї виробляються власні антитіла до ВІЛ, які збережуться й після 18 місяців. Лабораторних тестів, що дозволяють відрізнити, чиї антитіла в крові дитини – материнські чи її власні, не існує. Якщо дитина не інфікується ВІЛ, то в неї після 18 місяців зникають материнські антитіла. Тому в дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, встановити діагноз ВІЛ-інфекції або його виключити на підставі визначення в сироватці крові антитіл до ВІЛ можна тільки після досягнення дитиною віку 18 місяців.

Якщо дитина народжена ВІЛ-негативною матір’ю, антитіла до ВІЛ у сироватці її крові можуть з’явитися тільки в результаті власного інфікування ВІЛ. Тому виявлення в крові дитини будь-якого віку (зокрема перших 18 місяців), народженої ВІЛ-негативною матір’ю, антитіл до ВІЛ підтверджує діагноз ВІЛ-інфекції [15].

Діагностика ВІЛ-інфекції в дітей на грудному вигодовуванні. При грудному вигодовуванні ВІЛ-інфікованою матір’ю зараження дитини ВІЛ може відбутися в будь-коли. Дослідження генетичного матеріалу ВІЛ стане інформативним через 6 тижнів після інфікування, тому що за цей період в організмі дитини буде вироблено достатню для діагностики кількість копій вірусу. Антитіла до ВІЛ з’являються в організмі дитини через 12 тижнів після інфікування ВІЛ [15]. Тому тестування дитини ВІЛ-інфікованої матері вірусологічними тестами проводять не раніше, ніж через 6 тижнів після припинення грудного вигодовування, а тестування серологічними тестами – через 12 тижнів після припинення грудного вигодовування.

 

 

Аналіз низки зарубіжних та вітчизняних наукових розвідок дозволяє стверджувати, що пріоритетним підходом у роботі з хворими дітьми є налагодження позитивної психологічної атмосфери в родині як між батьками так і між батьками і дітьми. Так, ряд зарубіжних вчених, зокрема С. Кіршенбаум [31], М. Лі [32], С. Мартін [33], С. Ностлінджер [36] та ін. зазаначають, що ВІЛ-інфекція – це проблема, над якою варто замислитися всім батькам. Навіть якщо в родині нема інфікованих, то такий ризик може з’явитися, коли дитина виросте, адже вона може і почати споживати наркотики або займатися незахищеним сексом.

Психологічні дослідження вітчизняних науковців доводять, що найменше ризикують потрапити у неприємну ситуацію діти з тих родин, у яких батьки систематично й відверто розмовляють із