Інструменти й методи впливу на регулювання інфляційних процесів

Просте обмеження грошової маси хоча й гальмує динаміку цін, але водночас гнітить виробництво, недозволяє розірвати ланцюг трудових зобов’язань. В українській економіці склалася парадоксальна ситуація, коли поряд з інфляцією виник реальний дефіцит грошей, тобто дефляція. 

Держава має здійснити перехід до прямої бюджетної підтримки окремих виробництв, які відповідають пріорітетам її структурної політики і які в змозі за такої підтримки вийти на ринок ефективного господарювання. Досвід розвитку української економіки свідчить, що слід виважено і з наукових позицій підійти до обмежень темпів інфляції і бюджетного дефіциту. Без комплексу активних і супроводжувальних дій вони пригнічують платоспроможність, як підприємств так і населення. 

При цьому потрібен особливий механізм фінансування з тим, щоб грошові ін’єкції застосовувались безпосередньо для виробництва і ні заяких умов не йшли на погашення боргів, нагромаджених підприємствами значно раніше. 

Існує необхідність розділити грошові потоки між державними підприємствами та комерційно-посередницькими структурами виключивши можливість прихованої, неконтрольованої емісії за рахунок вторинного використання позичкових і платіжних грошових ресурсів, випуску неліцензованих цінних паперів, які поглинають державні кошти спрямовуючи їх у тіньовий оборот. 

Для забезпечення зазначених засобів необхідне створення Державного бюджетного банку. Адже державні кошти розподіл, яких здійснюється через мережу комерційних банків не знаходять свого конкретного призначення внаслідок ряду об’єктивних та суб’єктивних причин. В умовах обмеження інфляції інтереси виживання (поповнення потреби в обігових коштах) мають бути вище інтересів поточного особистого споживання. Сьогодні можна направити більше прибутку на особисте споживання, а завтра його не буде зовсім, бо виробництво припинеться у зв’язку з нестачою обігових коштів, а банк не видасть кредитів з причини малої ймовірності його повернення. 

Як повідомляв УНІАН, за даними Держкомстату в Україні інфляція в листопаді 2007 року проти листопада 2006 року склала 15,2%, в січні-листопаді 2007 року проти січня - листопада 2006 року - 12,5%.

Згідно з повідомленням інфляція в листопаді проти жовтня 2007р. становила 2,2%, в січні - листопаді (до грудня минулого року) - 14,2%. В Україні інфляція в жовтні проти вересня ц.р. становила 2,9%, в січні - жовтні (до грудня минулого року) - 11,7%. Інфляція в жовтні 2007 року проти жовтня 2006 року становила 14,8%, в січні - жовтні 2007 року проти січня-жовтня 2006 року - 12,2%. Довідка УНІАН. При формуванні Держбюджету на 2007 рік Кабмін виходив з прогнозу показника інфляції 7,5%, зростання ВВП - 6,5%, зростання промислового виробництва - 8%. У травні Європейський банк реконструкції і розвитку прогнозував інфляцію в Україні на рівні 7,2%, зростання ВВП - на рівні 5,8%. У листопаді банк поліпшив прогноз зростання ВВП України цього року до 6,8% і погіршив прогноз інфляції - до 11,5% У жовтневому прогнозі Міжнародний валютний фонд погіршив дані щодо інфляції в Україні в 2007 році з 11,3% до 11,5% (Додаток 9). У листопаді Світовий банк погіршив дані про інфляцію в Україні з 9,7% до 12,5%. Отже, виходячи з даних інфляція за підсумками 2006 року становила 11,6%, в 2005 році - 10,3%. 

Отже, визначивши сутність антиінфляційної політики, можна зробити висновок, що антиінфляційна політика держави полягає у встановленні контролю за інфляцією і досягненні прийнятних для народного господарства темпів її зростання. Спроби впоратись з інфляцією шляхом грошової рестриктивної політики в наших умовах мають значно більші негативні наслідки, ніж сама інфляція, оскільки призводять до скорочення виробництва, зростання неплатежів у всіх секторах економіки, відкладання виплат за державним зовнішнім і внутрішнім боргами. Вкрай негативні наслідки має така політика й для соціальної сфери: зростає безробіття, своєчасно не виплачуються заробітна плата, пенсії, різко знижується рівень життя населення. 

 

 

 

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли країнам вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися стосовно до конкретної ситуації.

Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого виду інфляцію і кризу ми переживаємо. Тоді можна буде оцінити альтернативи виходу з ситуації, що склалася.

Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом. 

Адже крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвиль подiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям. 

У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацiї i оздоровлення економiки. Незважаючи на дiю ринкових законiв, держава не вiдмовляється вiд впливу на цiни, суттєво посилюючи його в кризовi для нацiональної економiки перiоди. 

Тому на мою думку вихiд з кризового стану для економiки будь-якої країни мiстить два основних елементи. По-перше, приборкання iнфляцiї та, по-друге, припинення падiння виробництва. Однак ключовим моментом є саме вирiшення питання iнфляцiї, оскiльки це-найважливiша умова для поновлення iнвестицiйної активностi, що в свою чергу має забеспечити вiдродження виробництва. 

Мiж оподаткуванням та встановленням державного контролю за цiнами iснує функцiональний взаємозв’язок i цим користуються уряди, коли ставлять собi за мету припинити зростання внутрiшнiх цiн та поставити у невигiдне становище тих господарюючих суб’єктiв, якi планують пiдняти цiну на продукцiю. Адже державний контроль над цiнами грає надзвичайно важливу роль, особливо в умовах кризису економiки i виходу з нього. 

Наприкiнцi слiд додати, що iнфляцiя - це не лише свiдоцтво слабкостi економiки, а й свiдоцтво слабкостi державної влади або слабкостi полiтичної мудростi. 

На закінчення вважаю за необхідне звернути увагу на те, що суттєво поліпшити ситуацію можна лише за умов комплексного впровадження заходів антиінфляційного регулювання. Адже економіку будь-якої країни слід розглядати як систему, організм з обмеженою кількістю прямих та опосередкованих зв’язків. Також неоднакова активність конкретних інфляційних факторів. Це обумовлено тим, що інфляція – це, пердусім, динамічний макронкономічний процес.

У більшості випадків ті негативні процеси, які проглядаються на рівні макроекономіки, є наслідком значних деформацій внутрішніх економічних процесів, як макроекономічних, так і мікроекономічних. Саме тому без системного підходу, без комплексного оздоровлення фінансової ситуації, що мають бути узгоджені з конкретними національними особливостями, конкретними змінами процесів у кожній ланці економічної системи країни, їх розвитком протягом незупинного плину часу. 

Заходи по оздоровленню фінансової ситуації в Україні можуть дати позитивні результати лише за умов початкового, обов’язкового і суттєвого оздоровлення фінансів базової ланки економіки – фінанси підприємств та організацій, ефективного стимулювання ділової активності та підприємництва продукуючого процесу. 

 

 

 

1. Мочерний С.В. “Основи економічної теорії”. – Київ: 1997

2. Остапчук Л.Я. Економіка. – К.: Либідь, 2000 – 280с. 

3. Гальчинський А. С. Теорія грошей. — К.: Основи, 1996.

4. Мочерний С.В. “Основи економічних знань” – К.: Академія, 1999

5. Климко Г.Н., Несторенко В.Н. “Основи економічної теорії”, - Київ, 1999

6. Савченко А.Г. та ін. “Макроекономіка”, 1999

7. Ніколенко Ю.В. “Основи економічної теорії”. – Київ.: Либідь, 1998

8. Савлук М. І. Гроші та кредит: Підручник. — К.: КНЕУ,2001.-602с.

9. Гроші та кредит. / За ред.Б. С. Івасіва.- Тернопіль: Карт-бланш, 2000.-510.

10. Єпіфанов А. О., Міщенко В. І., Гребник Н. І. Грошово-кредитна політика в Україні; тенденції та перспективи. // Фінанси України, -2000.- №9.

11. Воробйов Є.М. “Економічна теорія”: - Київ – Харків: 2001

12. Будаговська С. “Мікроекономіка і макроекономіка”: - Київ, 1998

13. Мозковий О.М. “Основи економічних знань”. – Київ, 1999

14. Остапець А. І. Остапець Л. В. Банківська система України: стан і проблеми розвитку.// Фінанси України, 2000 - №8.

15. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика. — К.: Основи, 1996. 

16. Синбченко М. І. Кон’юнктурна теорія грошей. М. І. Туган — Барановського.// Фінанси України. — 2000.- №9.

17. Мельничук О. М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики.// Фінанси України, 2000, -№7.

18. Кейнс Дж. «Загальна теорія зайнятості, відсотка та грошей» — 

М.: Прогресе, 1978.