Правовий режим спеціальних (вільних) економічних зон

 

 

1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон.

2. Система нормативно-правових актів про спеціальні (вільні) економічні зони.

3. Порядок створення та ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон.

4. Управління спеціальними (вільними) економічними зонами.

 

 

Соціально-економічний розвиток країни з урахуванням особливостей певних територій, об'єктів, галузей народного господарства, особливих (незвичних) умов господарювання тощо досягається за допомогою комплексу заходів – організаційних, економічних, правових. Одним з них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401 -405) ;

концесії (глава 40, статті 406-410) ;

виключна (морська) економічна зона України (ст. 411) ;

прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України – ст. 412) ;

санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) – ст. 413;

спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства (ст. 414) ;

території пріоритетного розвитку (ст. 415) ;

режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного стану (ст. 417).

Серед вищезгаданих спеціальних режимів господарювання особливе місце посідають спеціальні (вільні) економічні зони (далі – С (В) ЕЗ) та значною мірою подібні до них території пріоритетного розвитку.

Використання інституту С (В) ЕЗ забезпечує досягнення важливих для країни цілей, зокрема:

• залучення інвестицій (як внутрішніх, так і іноземних) та ефективного їх використання;

активізації спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності з метою збільшення експорту товарів, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг;

впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання;

розвитку інфраструктури ринку;

поліпшення використання природних, матеріальних і трудових ресурсів;

прискорення соціально-економічного розвитку України.

О. В. Бутксвич1, систематизувавши положення чинного законодавства про С (В) ЕЗ, визначає їх соціально-економічне призначення (створення особливо сприятливих умов для залучення національних та іноземних інвестицій на порівняно обмеженій території країни, накопичення та застосування передового зарубіжного досвіду господарювання та управління, підвищення конкурентоспроможності власного виробництва) та головні завдання, що вирішуються при функціонуванні С (В) ЕЗ:

економічні: 1) залучення національного та іноземного капіталу завдяки застосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої бази, спрощенню відповідних організаційних процедур; 2) використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпорто-замінного механізму виробництва; 3) посилення конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всіх суб'єктів господарювання С (В) ЕЗ; 4) зростання валютних надходжень у бюджет країни та регіонів) ;

соціальні: 1) підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць; 2) насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, задоволення потреб населення в таких товарах; 3) створення прошарку висококваліфікованих фахівців та основі опанування та застосування світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів; 4) виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технології управління;

науково-технічні: 1) залучення передових зарубіжних і вітчизняних технологій; 2) розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів; 3) залучення зарубіжних вчених і висококваліфікованих фахівців; 4) підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури промислових комплексів.

Визначення поняття та класифікація спеціальних (вільних) економічних зон та їх класифікація міститься у відповідних актах законодавства. Крім того, доктринальне визначення С (В) ЕЗ та їх види знаходимо в працях науковців (зокрема правознавців), які досліджували правове регулювання господарської (інвестиційної) діяльності в цих зонах (В. М. Коссак, О. С. Семерак, Л. В. Крупа, О. В. Буткевич та ін.).

Відповідно до легального визначення, закріпленого в ГК України (ч. 1 ст. 401), С (В) ЕЗ – це частина території України, на якій встановлено спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Проте, зазначимо, це визначення надміру лаконічне п не віддзеркалює основних ознак С (В) ЕЗ, що значною мірою компенсується доктринальним визначенням С (В) ЕЗ, запропонованим О. В. Буткевич: С (в) ЕЗ – це законодавчо визначена частіша території держави, та якій спеціальним внутрішнім законодавством та певний спірок для певних суб'єктів встановлюється спеціальний пільговий правовий режим господарської діяльності і створюються спеціальні органи управління з метою залучення інвестицій для досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних і науково-технічних завдань.

Характерними ознаками С (В) ЕЗ є:

територіальна обмеженість С (В) ЕЗ;

строковість С (В) ЕЗ;

юридична підстава запровадження С (В) ЕЗ на певній території ~ спеціальний закон про конкретну С (В) ЕЗ;

мета створення С (В) ЕЗ – досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;

спеціальний суб'єктний склад С (В) ЕЗ: обов'язковими учасниками господарських відносин у С (В) ЕЗ є органи управління С (В) ЕЗ та суб'єкти господарювання С (В) ЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання С (В) ЕЗ, що може включати пільгові митні, податкові,