Патогенетичне обґрунтування використання блокаторів Н2-гістамінових рецепторів у комплексному лікуванні хворих на хронічний рецидивуючий панкреатит

Останнім часом увагу дослідників привертають біоґенні аміни та інтестинальні гормони. У цьому плані особливий інтерес викликає взаємодія двох біоґенних амінів – гістаміну і серотоніну. Відомо, що гістамін у фізіологічних дозах стимулює секрецію хлористоводневої кислоти, що забезпечує ацидифікацію дванадцятипалої кишки; через гістамін гастрін реалізує стимулюючий і трофічний ефект на органи гастродуоденальної зони. Серотонін гальмує звільнення більшості відомих шлунково-кишкових гормонів, секрецію хлористоводневої кислоти і стимулює муцино-утворювання [Овсянніков В. И., 1996; Грєбєнєв А. Л., Шептулін Л. А., 1993].

Вивченню утримання гістаміну і серотоніну в сироватці крові при панкреатитах присвячена низка праць, результати котрих досить суперечливі [Багратуні Б. Е., 1988; Масевич Ц. Г., Матвєєва І. І. і ін., 1981; Філін В. І., Костюченко А. Л., 1994]. В наших дослідженнях виявлене порушення вмісту біолоґічно активних амінів (табл. 3). Так, спостерігалася гипергістамінемія (0, 177*0, 033 мкг/л), при нормі – 0, 083*0, 013 мкг/л, (Р<0, 001) та зниження серотоніну (0, 072*0, 022 мкг/мл), при нормі – 0, 141*0, 002 мкг/мл, (Р<0, 001).

Динаміка показників гістаміну і серотоніну у хворих досліджуваних груп має деякі відмінності. На третю добу захворювання в обох групах спостерігався підйом рівню гістаміну, надалі, приєднання до запровадженої терапії фамотидіну приводить до позитивного зрушення балансу гістаміну у крові і нормалізації його вмісту; у групі хворих, що не одержували блокаторів гістамінових рецепторів, рівень гістаміну зберігався до кінця підгострого періоду ХРП (табл. 3).

 

Таблиця 3

Показники біоґенних амінів у сироватці крові у хворих на хронічний рецидивуючий панкреатит у процесі лікування фамотидіном.

 

Примітки: Р/1 – у порівнянні ідентичних показників до і після лікування “БТ” (гр. II) ; Р/2 – у порівнянні ідентичних показників групи здорових і після лікування БТ (гр. II) ; Р1 – у порівнянні ідентичних показників до і після лікування “БТ” + фамотидін (гр. I) ; Р2 – у порівнянні ідентичних показників групи здорових і після лікування БТ +Ф (гр. I) ;

 

Найбільш виражені зміни з'являлися в метаболізмі серотоніну. Слід зазначити, що зростання рівню серотоніну починається з 5-7 доби і продовжується до кінця третього тижня, спрямованість зрушень є однаковою, а виразність відповідає важкості клінічного прояву хвороби і результатам проведеної терапії.

Таким чином, виявлені зрушення вмісту гістаміну та серотоніну в крові дозволяють розглядати фамотидін та його аналоги як сприятливі препарати, які цілеспрямовано впливають на системи, що беруть участь в патоґенезі ХРП.

Виявлена закономірність підтверджується при аналізі окремих положень. Так, було проведене зіставлення біоґенних амінів гістаміну і серотоніну між собою і з показниками ферментів панкреатичного соку. Для виявлення можливих взаємозв'язків був проведений кореляційний аналіз: при цьому виявлені тісні кореляційні зв'язки між ними і визначені характеристики в залежності від клінічного перебігу ХРП. При загостренні ХРП до лікування у хворих виявлена зворотна кореляційна залежність між вмістом гістаміну і серотоніну – R = -0, 62; (P<0, 05) ; у здорових – коефіцієнт кореляції між зазначеними показниками відповідав R = -0, 09; (P>0, 05). Про підвищення вмісту гістаміну і зниженні – серотоніну при загостренні панкреатиту повідомляють Sarles H., 1985; Філін В. І., Костюченко А. Л., 1994. Після лікування із застосуванням фамотидіну відзначається помітний приріст кореляційного зв'язку – R = -0, 17; (P<0, 05). У контрольній групі хворих, що не приймали фамотидін зв'язок між зазначеними показниками був посилений – R = -0, 28; (P<0, 001).

Аналіз кількісних показників гістаміну в крові й активності трипсину в панкреатичному секреті проведений методом парної кореляції у хворих на ХРП у період загострення дозволив установити пряму залежність між гістаміном і трипсином (R=+0, 45, Р<0, 05) і зворотну кореляційну залежність між серотоніном та трипсином (R=-0, 32, Р<0, 05). У здорових відзначається маловиражена пряма кореляційна залежність між концентрацією гістаміну і дебітом трипсину в панкреатичному соку (R=+0, 11, Р<0, 05), вміст серотоніну слабко корелює з дебітом трипсину (коефіцієнт кореляції R=-0, 16, Р<0, 01).

Після лікування виявлена закономірність зберігається у хворих на ХРП, але кореляційний зв'язок між активністю трипсину в панкреатичному секреті й утриманням гістаміну в крові більш істотно слабшає у хворих першої групи, що одержували блокатори Н2-гістамінових рецепторів і склала – R=+0, 16; (P<0, 002) ; порівняно з хворими другої групи що не приймали зазначені препарати – R=+0, 34; (Р<0, 05) ;. Взаємозв'язок між концентрацією серотоніну в суцільній крові і дебітом трипсину в панкреатичному секреті має зворотну кореляційну залежність, статистично значиму у хворих, що одержували фамотидін (R=-0, 21, Р<0, 05).

Нам уявляється цілком можливою участь гістаміну в здійсненні функціональних зв'язків між системами, що контролюють ферментовиділення: не виключається і пряма роль гістаміну в регуляції ферментовиділення. Таким чином, установлено, що при хронічному рецидивуючому панкреатиті переважають зв'язки, що сприяють посиленню ферментовиділення, загублені “міжсистемні” зв'язки, що регулюють рівень однонаправлених реакцій і забезпечують чіткий контроль за виробленням панкреатичного секрету.

Таким чином, отримані результати досліджень свідчать про те, що