Лексичний вплив як чинник динаміки структури мовиреципієнта (на матеріалі латинських запозичень українських пам’яток кінця XVI – XVII ст.)

У четвертому розділі “Формальні та семантичні зміни латинськомовних лексичних елементів в українських пам’ятках к. XVI – XVII ст. ” розглянуто адаптацію латинськомовних запозичень до структури української мови. Пристосування латинізмів до особливостей української мови виявляється на всіх структурних рівнях – від фонетичного до семантичного. Серед типових змін, яких зазнають латинізми на фонетичному рівні, є:

1)субституція латинських звуків звуками української мови;

2)дегемінація приголосних звуків;

3)усунення зяяння.

Більшість голосних та приголосних звуків латинської мови не вимагала спеціального пристосування до фонетичної системи української мови, оскільки між ними не було відчутних відмінностей, лише передача фонем [g], [h], [l], [i] засобами української графіки мала різне розв’язання й викликала дискусії мовознавців (В. Сімович, О. Борковський, С. СмальСтоцький, С. Томашівський), які тривають досі.

Частина слів, запозичених з латинської мови, адаптуючись до акцентної системи української мови, змінили сталий наголос на рухомий; проте є група латинізмів, які зберегли свій давніший наголос.

Основними морфологічними змінами, яких зазнали латинізми на українськомовному грунті, були: зміна віднесеності до роду, трансформація латинських закінчень і суфіксів та набуття нових афіксів у зв’язку із входженням їх в іншу словозмінну парадигму.

На семантичному рівні зміни мають двоплановий характер: запозичення, пристосовуючись до іншої лексикосемантичної системи, зазнають впливу цієї системи, але і сама семантична система мовиреципієнта змінюється під впливом цього запозичення. На процес семантичної адаптації великий вплив мали зміни семантики запозичення у мовахпосередниках. Основні процеси, які відбуваються на семантичному рівні, зводяться до:

1) збереження семантичної структури запозичення (напр. : арештувати < arrestare ‘арештувати, затримати; привласнити; припинити, вважати недійсним’) ;

2) зміни семантичної структури запозичення у мовіреципієнті, зокрема, звуження семантичної структури (напр. : процес ‘рух вперед, просування’ < processus ‘урочистий вихід; рух вперед, просування; анат. паросток, відросток, виступ; процес, протікання, хід; успіх, вдача, процвітання; натиск’) ; розширення значення (напр. : єкспєдиціа ‘виправа, військове вирядження; урядовий лист’ < expeditio ‘воєнний похід, установлення, приведення в порядок’). Зауважимо, що в писемних пам’ятках досліджуваного періоду простежується узгодження семантичних структур латинізмів і українських відповідників, формування семантичного паралелізму (дефект – недолік, пробациа – доведення, посессор – власник, контракт – договір, прогрес – розвиток).

Отже, латинські запозичення, пристосовуючись до системи приймаючої мови, проходили складний і тривалий шлях адаптації; для деяких з них цей процес триває досі. Водночас функціонування формально не адаптованих лексем спричиняє зміни структури мовиреципієнта.

У “Висновках” відзначено, що поліаспектний розгляд проблеми дає змогу розкрити особливості латинськомовного впливу на мову українську. Детальний аналіз матеріалу показав, що цей вплив відбувався на різних хронологічних зрізах, але особливо інтенсивним він був у досліджуваний період, що було зумовлено соціальнополітичними, економічними, релігійними, культурними чинниками. Підкреслено, що вплив латинської мови на українську в к. XVI – XVII ст. був структурно різноплановим: запозичувалися не лише окремі лексеми чи їх частини, а й сполуки лексем (структура яких була різноманітною), фрагменти речень, цілі речення, сполуки речень. Звернуто увагу на те, що латинськомовний вплив тематично не був обмежений однією чи кількома ідеографічними сферами, а відбивав усі сфери життя тогочасного українця. Насичення певної ідеографічної сфери запозиченнями була різною, як неоднаковим за кількістю було представлення латинізмів у пам’ятках різних жанрів (ділові документи, поетичні твори, літописи), та різних авторів з їх індивідуальними настановами. Відзначено, що, пристосовуючись до системи мовиреципієнта, латинізми зазнавали адаптивних змін, які простежуються на всіх структурних рівнях мови: від акцентуаційного й фонетичного до семантичного.

 

 

1. Латиномовні елементи в мові української поезії середини XVII ст. // Збірник праць студентів та аспірантів Київського університету імені Тараса Шевченка. Гуманітарні науки. – К., 1995, вип. 2 – С. 122129.

2. До проблеми латиномовних запозичень у мові українських пам яток XVII ст. // Українська історична та діалектна лексика. Вип. 3. – Львів, 1996. – С. 166173.

3. Звукові трансформації латинських запозичень в українській мові кінця XVI – XVII ст. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. Вип. 5. – Київ, 1997. – С. 3537.

4. Структурні типи латинських запозичень у мові українських пам яток кінця XVI – XVII ст. // Український діалектологічний збірник. Книга 3. Пам яті Тетяни Назарової. – Київ, 1997. – С. 240248.

5. Латинська мова у мовнокультурному житті України XVI – XVII ст. // Науковий вісник Ізмаїльського педагогічного інституту. Вип. 5. – Ізмаїл, 1998. – С. 1430.

6. Фонетична адаптація латинських запозичень // Перспективи. – Одеса, 1998, № 34. – С. 511.