+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип работы:
Навчальний посібник
К-во страниц:
68
Язык:
Українська
тому числi i законодавча, влада формально належала сенату. Принцепси ще не наважувалися проголошувати себе абсолютними монархами. Зони виголошували свою волю у формi постанов сенату. Гай Цезар Октавiан, який був трiумвiром, в 27 р. до н. е. оголосив, що має намiр, вiдiйти вiд державних справ. Однак сенат наказав Октавiану залишатися на чолi управлiння Римською республiкою, що той i <змушений був зробити>. Вiдповiдно до. постанови сенату Гай Юлiй Цезар Октавiан очолював Римську державу з IЗ сiчня 27 р. до н. е. до моменту смертi (серпень 14 р. й. е.). Система державного управлiння, введена Октавiаном i закрiплена його наступниками, одержала пiзнiше назву принципат. Ця форма державного управлiння проiснувала до II ст. На словах Октавiан стверджував, що вiдновив республiку, фактично ж вiн був єдиним правителем Римської держави, дiставши вiд сенату почесний титул Августа, який ранiше вживався лише в звертаннi до богiв. Сенат оголосив Октавiана Августа своїм принцепсом. Вiн мiг накласти вето на рiшення будькогб iз магiстратiв, сенату, навiть комiцiй. Поступово його влада стала необмеженою.
Деякий час сенат продовжує вiдiгравати неабияку роль в державному життi Риму. З IV ст. дон. е. його склад поповнювався магiстратами, що вiдслужили свiй строк i пiсля складення повноважень автоматично включалися в сенатський список. Однак, починаючи з Августа, склад сенату повнiстю формує принцепс. Формально сенат стає єдиним законодавчим органом. Аби воля принцепса набула значення закону, її вносили у виглядi проекту до сенату, а потiм вона отримувала формальне затвердження. Сенат вибирав магiстратiв (якийсь час вони ще зберiгалися), навiть самого принцепса, проте це обрання носило чисто формальний характер, оскiльки їитул принцепса став успадковуваним. На той час сенатi зберiгав судову та адмiнiстративну владу, однак його повноваження все бiльше обмежувалися.
З 1 досередини III ст. сенатус-консульти стають головною форм0ою законодавства. Сенат при цьому не мав законодавчої iнiцiативи {своїми постановами фактично лише оформляв пропозицiї принцепсiв, якi на пiдставi своєї влади мали право проголошувати свою волю у виглядi усних або письмових промов у сенатi. В сенатус-консультах нерiдко давалися лише загальнi принциповi положення, якi претори повиннi були вiдображати в едиктах.
До складу сенату входили представники вищих кiл рабовласницької знатi. Вони так само, як Гпринцепс, були виразниками iнтересiв пануючого стану – рабовласникiв. Вiдповiдно до цього постанови сенату (сенатус-консульти) виражали їх волю.
Дiяльнiсть юристiв. За найдавнiших часiв юристами були жерцi--служителi храмiв (понтифiки). Вони складали замкнуту касту, юридичнi знання тримали в глибокiй таємницi, консультацiї надавали за певну винагороду. Так продовжувалось досить довго, покиГней Флавiй, син вiльновiдпущеника, не вкрав книгу, в якiй мiстилися позови та iншi вiдомостi про закони, i не передав її народу. Пiзнiше вона дiстала назву Флавiя цивiльне право. На подяку народ обрав Флавiя трибуном, сенатором i курульним едилом (Д. 1. 2. 7). Пiсля обнародування Флавiєм позовiв юриспруденцiя перейшла до рук свiтських юристiв.
В перiод республiки, як i в iншi часи, юристи вiдносилися до пануючого стану i були виразниками його свiтогляду, в основному посiдали високе службове становище. Свої консультацiї та iншу юридичну допомогу вони здiйснювали у виглядi порад, як належить поступити в тих чи iнших спiрних ситуацiях (resoridere). Саvere – консультацiї з питань укладення договорiв та iнших правочинiв, складання дiлових документiв тощо; Agere – керiвництво процесуальними дiями сторiн при розглядi спорiв.
Юристи користувалися авторитетом i популярнiстю, оскiльки вони мали глибокi знання права, були майстрами юридичного аналiзу конкретних гiравовiдносин, хоча їх консультацiї в цей перiод носили ще чисто практичний характер. Своїми тлумаченнями законiв вони надавали окремим нормам потрiбного змiсту, необхiдного напряму i цим самим фактично створювали новi норми. В силу авторитету юристiв та їхнiх консультацiй такi тлумачення набули загальнообов'язкового характеру i вже в республiканський перiод стали своєрiдним джерелом права. Консультацiйна практика юристiв, науково-практичнi висновки їх безпосередньо впливали на розвиток права.
Проте найвищого розквiту римська юриспруденцiя досягла за часiв принципату, коли центр правотворчої дiяльностi переноситься вiд преторiв до юристiв. Претори як демократичний iнститут республiканського Риму не вписувалися в межi принципату, вони поступово втрачали авторитет, нормотворчу активнiсть.
Оскiльки юристи користувалися великою повагою, Август для надання стiйкостi своїй владi вирiшив залучити їх на свiй бiк. Найвидатнiшим юристам вiн надав право офiцiйних консультацiй <juspublicirespondendi). Юристи, отримавши таке право, давали консультацiї нiби вiд iменi принцепса, спираючись на його авторитет, що надавало консультацiям офiцiйного характеру, а суддi обгрунтовували свої рiшення, приймаючи їх як обов'язковi. В такому союзi були зацiкавленi обидвi сторони – i принцепси, i юристи. Принцепси через авторитет юристiв дiстали опору своєї влади i активних провiдникiв полiтики.
Юристи були зацiкавленi в пiдтримцi принцепсiв. В переважнiй бiльшостi вони подiляли їх полiтику в силу спiльностi їх станових iнтересiв i всiляко їм допомагали. Крiм того, держава надавала юристам широкий простiр для правотворчої дiяльностi, в. чому вони були зацiкавленi як професiонали. Внаслiдок такого союзу правотворча дiяльнiсть отримала новий могутнiй iмпульс.
Практика надання окремим видатним юристам права офiцiйного тлумачення законiв продовжувалася до V ст. Однак за встановленням абсолютної монархiї правотворча активнiсть їх помiтно занепала. В 426 р. був прийнятий закон <Про цитування юристiв>, згiдно з яким в основу судового рiшення можна було покласти твори Папiнiана, Павла, Ульпiана, Гая, Модестiна i тих