Запровадження християнства

 

Немає в сучасній історичній науці, присвяченій Давній Русі, більш визначного і також добре дослідженого питання, ніж питання про хрещення Київської Русі та розповсюдження християнства в перші століття хрещення.

Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис – пам'ятка початку XII віку, що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис  (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його)  докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним – воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.

І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в «Журнале Министерства народного просвещения» за 1871 р., а потім 1880 р. в праці «История Русской Церкви», т. І  (друге видання вийшло в 1901 р. в московських «Чтениях»)  піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання – це пізніша вставка до нашого Початкового літопису  (таких пізніших вставок у літопису багато).

Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового – князя Ярослава Мудрого, мниха Якова  («Похвала» князю Володимиру та «Сказание» про смерть мучеників Бориса й Гліба)  та Нестора  («Чтение» про страстотерпців Бориса та Гліба) ; Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.

Всі інші вчені, що пізніше писали про охрещення українського народу, звичайно або розбивали  (невдало!)  твердження Голубинського, або новими даними підпирали його думки. Дуже солідну рецензію на капітальний труд Є. Голубинського дав професор Київської духовної академії Іван Малишевський  («Отчет о 24 присуждении наград гр. Уварова». Спб., 1882. С. 19 – 187), який не тільки підкреслив заслуги Голубинського, але подав і свої думки; в питанні про хрещення Володимира та українського народу Малишевський нерішуче боронить літописне оповідання. Вчений Василевський у статті «Русско-византийские отрывки»  («Журн. Мин. нар. пр. ». 1876. III)  подав звістки візантійських та арабських джерел про охрещення. У 1883 р. вийшла цінна праця барона В. Р. Розена«Император Василий Болгаробойца. Извлечения из летописи Яхъи Антиохийского»  (додаток до 44 т. «Записок» Академії наук) ; для нас цікаве те місце Ях'ї  (жив у X – XI вв.), де він розказує про оженіння князя Володимира з Анною та про його охрещення. Добру рецензію на цю працю дав Ф. Успенський в «Журн. Мин. нар. пр. »  (1884. Кн. IV. С. 282 – 315). Коротку, але змістовну статтю «Современное состояние вопроса об обстоятельствах крещения Руси» в «Трудах Киев. дух. акад. »  (1886. Кн. XI. С. 587 – 606)  написав /. Линниченко, спиняючись головним чином на Корсунській справі. В IX кн. «Киевской старины» за 1887 р. вміщено статтю П. Л. Лебединцева «Когда и где совершилось крещение киевлян при св. Владимире», де автор невдало боронить літописне оповідання. Проти цієї статті виступив професор В. Завитневич, умістивши в «Трудах Киев. дух. академии» за 1888 р.  (Кн. І, с. 126 – 152)  цінну й солідну статтю «О месте и времени крещения св. Владимира и о годе крещения киевлян». На статтю В. Завитневича звернув свою увагу професор А. Соболевський у «Журн. Мин. нар. пр. » 1888 року  (Кн. VI, с. 396 – 403)  в статті «В каком году крестился св. Владимир»; Соболевський боронить літописне оповідання, бажаючи розбити всі висновки Завитневича й довести, що Яків та диякон Нестор жили пізніше літописця, а тому їхнім писанням не можна давати більшої віри, як літописцеві. Віт. своєї «Історії України-Руси»  (вид. 2)  професор М. Грушевський дав добрий перегляд усієї справи охрещення й подав докладну літературу.

На початку ХХ століття також з явилось одразу декілька надзвичайно важливих робіт, які по-різному ставили та вирішували питання про прийняття християнства. Це праці академіка А. А. Шахматова, М. Д. Приселкова, В. А. Пархоменка, В. І. Ламаньского, Н. К. Нікольського, П. А. Лаврова, Н. Д. Полонської та багатьох інших. Але після 1918 року ця тема перестала вважатися значною. Вона попросту зникла зі сторінок наукового друку, залишаючись однією з найважливіших в світовій славістиці  (праці Л. Мюллера, А. Поппе та інших).

В пізніші радянські часи питання хрещення знову почало цікавити істориків. Факту запровадження християнства та його значенню присвячені були численні монографії та статті: «Запровадження християнства на Русі», М., 1987; Рапов, 1988 «Як була хрещена Русь», М., 1989; «Руська духовна культура», Тренто, 1992, порівняльні нариси «Прийняття християнства народами Центральної та Південно-Східної Європи і хрещення Русі». М., 1988; «Тисячоліття запровадження християнства на Русі» М., 1993 та багато інших.

Але це тільки невелика вибірка з тої надзвичайної кількості істориків усіх часів, які вивчали питання запровадження християнства на Русі. Існує дуже багато різних поглядів на це питання, різних підходів. Чому ж проблема хрещення Русі