Роль сім'ї у вихованні молодших школярів

На жаль, сучасний напружений темп життя, зміна умов побуту вплинули на характер спілкування: воно стає рідкісним, все більш формальним не тільки між знайомими і сусідами, а й між рідними всередині сім'ї. Бесіди зі школярами підтверджують, що їх потреба у внутрішньосімейного спілкуванні не зменшується. Організація змістовного і досить тривалого спілкування з дітьми – необхідна умова їх виховання в будь-якому віці.

Проте з плином часу змінюється зміст спілкування – те, що шукає в ньому дитина. Молодший школяр не тільки прагне задовольнити в спілкуванні свої емоційні й інтелектуальні потреби, але і хоче отримати оцінку своєї особистості, самоствердитися, усвідомити себе.

Прагнення батьків підтримувати спілкування-діалог з дітьми, що припускає повагу до особистості дитини, її потребам, інтересам, сприятиме створенню демократичного стилю взаємин у сім'ї. Такий стиль, який визнає дитини повноправним членом сімейного колективу, цінність його внутрішнього світу, виховує у нього почуття власної гідності, допомагає правильно оцінити свої вчинки і вчинки інших з точки зору їх гуманності: сам гостро відчуваючи приниження чи несправедливість, він може зрозуміти, як це буде переживати інший.

Подання про себе, повагу чи неповагу себе, тобто самооцінка, формується у дітей у процесі спілкування з оточуючими, які оцінюють їх позитивно чи негативно. У молодшому шкільному віці потреба дитини в оцінці його особистості підвищується. Від того, наскільки грамотно користуються дорослі оцінкою, залежить результативність керівництва дитячим поведінкою, формування важливою моральної потреби у схваленні. Оціночні впливу дорослих сприяють вихованню почуття обов'язку, впевненості у власних силах, відповідальності, організованості та багатьох інших якостей, впливають на рівень домагань школярів у навчанні.

Важливо, щоб дитина відчувала доброзичливець ¬ ве, шанобливе ставлення до нього дорослого незалежно від того, як той у даній конкретній ситуації оцінює дії і вміння дитини. Тільки в цьому випадку він буде охоче приймати поради та зауваження дорослого. Батьки, оцінюючи поведінку дитини, результати його діяльності, нерідко допускають крайності – зловживають або похвалою, або осудженням. Багато хто помилково вважають, що негативна оцінка стимулює дитину. У дійсності ж, часто використовувана, вона негативно впливає на виховання самостійності, впевненості в собі, гасить ініціативу. Порівняння невдач дитини з успіхами інших дітей може викликати реакцію, зворотний бажаної: замість того щоб спонукати до досягнення таких же успіхів, поселить в ньому невпевненість у собі, заздрість, недоброзичливість. Зловживання позитивною оцінкою може сформувати завищену самооцінку, зазнайство, безвідповідальність. Дотримуючись міру в позитивних і негативних оцінках, слід пам'ятати, що завжди корисніше заохочення добрих вчинків і якостей дитини, ніж постійне підкреслення і засудження його недоліків.

Особливо значимою для дитини є оцінка його тими дорослими, які ставляться до нього з довірою і повагою. Він боїться обдурити їх довіру, втратити повагу, прагне виправдати їх гарну думку про себе. Навпаки, при часто повторюваних негативних характеристиках – «недотепа», «нетямущий» і т. п. – Дитина втрачає чутливість до них: торкнутися його серце і викликати докори сумління стає все важче. Оцінка повинна бути справедливою і в жодному разі не принижувати дитину.

Гріх залишити без уваги батьківське виховання словом. Відомо, що «словом можна вбити, словом можна врятувати, словом можна полки за собою повести». Слово, звернене до дитини, говорив педагог В. А. Сухомлинський, має бути перш за все людяним, чуйним, терпимим.

Нерідко трапляється, що дорослі навіть ввічливості намагаються вчити дітей грубістю. У спілкуванні з дітьми переважають наказовий тон, зауваження, осуду, негативні характеристики і т. п.

Набагато рідше мають місце рада, побажання, прохання, зроблені в доброзичливій формі, і вкрай рідко використовуються жарт, гумор, викликають у дитини усмішку, сміх з приводу власного вчинку, що примушують його подивитися на себе з боку і побачити свої недоліки у смішному світлі. Безумовно, бувають ситуації, коли необхідно категорично, різко, негайно припинити недозволена поведінка дитини. Але таке трапляється не часто.

Головними умовами є емоційний клімат сім'ї і моральне виховання дитини. З твердженням, що дитина – це особистість, не завжди згодні батьки, тому що під поняттям «особистість» вони мають на увазі людину з цілісним і сильним характером, самостійного, впевненого в собі, своїх можливостях. Саме таким і хотіли б бачити багато батьків своїх дітей. Але така особистість – вже збудована будівля. А його будівництво завжди починається з фундаменту. Основи особистості починають закладатися з народження дитини під впливом дорослих. Так, брак уваги, прояви батьківської любові, спілкування з малюком негативно позначається на його емоційному і моральному розвитку, на його світосприйнятті. Вивчення малолітніх право ¬ порушників показало, що вони страждали від нестачі любові в сім'ї. Не можна забувати, що молодший школяр ще багато в чому живе емоціями і що саме емоційна середовище впливає на його духовний світ. Позитивний емоційний клімат сім'ї, де переважають радість, оптимізм, душевність, любов і ніжність, потрібен дитині для його психічного здоров'я. Те, як дорослі реагують на те, що відбувається в навколишньому житті, має величезне значення для формування уявлень дитини, яка відгукується на все, що відбувається емоційними засобами: сміхом, гнівом, жестикуляцією,