В. Тома Аквінський і його філософія

 

Вступ

Перший аспект: філософська теологія

Другий аспект: наука про сутнє

Сутність та існування

Матерія та форма

Потенція та акт

Третій аспект: наука про перші причини речей і перша філософія

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Тома Аквінський (1225 – 1274) – один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної і філософської школи томізму, святий католицької церкви. Був ченцем домініканського ордену.

Як видатний вчитель Християнської церкви, він також є головним представником філософії Високого Середньовіччя – філософської схоластики. Тома Аквінський залишив після себе низку фундаментальних праць, що мали вплив на виникнення неотомізму та неосхоластики і досі мають важливе теологічне та філософське значення.

Тома Аквінський створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології», в якій усі питання пізнання природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висуваючи ідею гармонії віри і розуму, він намагається підкорити науку богослов'ю, а тому розрізняє істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі).

За часів Томи Аквінського значно зросла роль наукового і філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати і не помічати досягнення розуму і науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка дала б можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За даною теорією, наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила так би мовити сфери впливу між теологією і наукою.

Божественне одкровення, вважали представники цієї теорії недоступне розуму. Фома Аквінський чітко визначив сферу науки і віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об‘єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка недоступна розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теології – «істини одкровення». Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності.

Християнська істина стоїть вище розуму, але вона не суперечить йому. Істина може бути одна, бо походить від Бога. Оскільки кінцевим об‘єктом теології та філософії і джерелом всякої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою.

Водночас не всі «істини одкровення» можна довести раціонально. Та це не ознака, що вони не правдиві чи суперечать розуму. Богословські істини «надрозумні», але не «протирозумні». Наскільки обмежений людський розум стоїть нижче теології. А тому філософія і є «служницею теології». Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще розуміти ці догми і зміцнити віру в людині.

 

 

Метафізика – філософська теологія, оскільки пізнає Бога та інші позачуттєві істоти

Тома Аквінський, мабуть, найвизначніший філософський теолог зі всіх, що коли-небудь жили. По сьогодні важко знайти когось, чиї праці були би об’ємнішими та впливовішими, ніж Аквінського. Хоч його праці і не обмежувались християнською доктриною, практично все, що він написав, було підпорядковане його теології. Хоч Аквінат і не вважає, що філософські міркування можуть дати вичерпне уявлення про божественну природу, вони є (на чому він наполягає) водночас і джерелом божественної істини і способом виявити в основних християнських доктринах раціональну основу. З цієї точки зору філософія є інструментом, що служить теології.

Для адеватного розуміння філософії Аквінського необхідно усвідомити, що до пізнання Бога веде подвійний спосіб: розірковування та духовне вчення. Можна пізнати речі, що стосуються Бога за допомогою раціонального обгрунтування. Під цим Аквінський має на увазі форму мислення, яка приводить до висновку, який необхідний і очевидний для тих, хто знає істину із засновків обгрунтування. Таким чином, наприклад, можна довести існування Бога. Також можна збагнути суттєві атрибути Бога, як єдиність, вічність, нематеріальність. Аквінський не вважає, що раціональне обгрунтування цих речей дасть нам довершене уявлення про природу Бога. Людський розум, однак, може висвітлити деякі аспекти християнської віри.

Зрештою, на думку Томи, область знання досить обширна: розум пізнає не тільки матеріальні речі, а й Бога – в Його існуванні, Його характеристиках, Його діяльності. Правда, існують істини, які розуму недоступні, такі як Свята Трійця, первородний гріх, втілення, створення світу в часі. Це такі істини віри, які тільки Одкровення може зробити доступними для людей. Згідно з Аквінським, духовне вчення включає в себе найповнішу та достовірну оцінку того, що християнство проповідує про Бога.

Деякі істини виходять за межі розуму, але жодна з них йому не суперечить. Не може бути протиріч між Одкровенням і розумом. Подвійної істини про одні й ті ж речі – однієї для Одкровення, іншої для розуму (як говорили аверроїсти) – бути не може, оскільки будь-яка істина, як істина Одкровення, так і звичайна істина, виходить з одного джерела – від Бога. Істина, яку Бог посилає разом зі своєю любов'ю, доповнює ту істину, яка отримана звичайним шляхом, за допомогою розуму, але не змінює її.