Дидактична система Ісмаїла Гаспринського

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

 

АБІБУЛЛАЄВА ЕНІСЕ ЕДЕМІВНА

 

УДК 37 (092)

 

ДИДАКТИЧНА СИСТЕМА ІСМАЇЛА ГАСПРИНСЬКОГО

 

13. 00. 01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

 

АВТОРЕФЕРАТ

 

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

 

КИЇВ – 2004

 

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України, Ярмаченко Микола Дмитрович, Академія педагогічних наук України, радник Президії.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України Філіпчук Георгій Георгійович, Кабінет Міністрів України, керівник служби міністра у зв’язках з Верховною Радою України; кандидат педагогічних наук, доцент Редькіна Людмила Іванівна, Кримський державний гуманітарний інститут, завідуюча кафедрою педагогіки.

Провідна установа: Чернігівський державний педагогічний університет ім. Т. Г. Шевченка, кафедра педагогіки, психології і методики викладання математики.

Міністерство освіти і науки України, м. Чернігів

Захист відбудеться “9” вересня 2004 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52 Д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52 Д).

Автореферат розісланий “30” липня 2004 року.

 

 

Актуальність дослідження. Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо показує, що кожен народ поряд із загальними педагогічними положеннями має свою, притаманну йому систему виховання і освіти, ту, що враховує його національні особливості. У Конституції України, законі України “Про освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) та в Національній доктрині розвитку освіти чітко визначено й конкретизовано мету національної школи з урахуванням умов розвитку українського суспільства.

Нині система освіти України фундаментально перебудовується. Визначено пріоритети національної політики у сфері освіти, серед яких основними є формування національних і загальнолюдських цінностей. Держава, реформуючи систему освіти, прагне зберегти культурно-історичні традиції, виховати шанобливе ставлення до українських національних святинь, мови, історії, культури всіх національностей, що проживають на її території, сформувати культуру міжнаціональних та міжособистісних відносин.

В Україні проживають представники багатьох національностей і народів з притаманною їм самобутньою культурою, звичаями, традиціями. Серед них своє місце займає і кримськотатарський народ, який компактно проживає в Автономній Республіці Крим і прагне самореалізуватися в усіх сферах державного й громадського життя, зокрема і в системі освіти, в підготовці національних кадрів. Примусово висланий у 1944 році з Кримської АРСР у республіки Середньої Азії та на Урал, кримськотатарський народ було позбавлено національної, політичної, господарської, культурної та мовної цілісності; насильницьки утримуваний у місцях заслання, він був фактично поставлений в умови асиміляції. Депортація супроводжувалася спрямованою руйнацією інститутів національної освіти кримських татар. Було закрито більше ніж 860 шкіл, педагогічних технікумів, ліквідовано науково-дослідний інститут мови та літератури, 1511 громадських шкільних і 112 приватних бібліотек, знищено майже всі підручники, наукову літературу. У перші роки на місцях заслання кримські татари не могли отримувати будь-яку освіту, окрім початкової російською мовою. В 1960 році вони були допущені до отримання середньої освіти, але тільки не рідною мовою. З 1987 року почалося самостійне повернення кримських татар на свою історичну Батьківщину – Крим. У цей час у Криму не було жодного освітнього закладу з кримськотатарською мовою навчання. Факультативно вивчати кримськотатарську мову та літературу в школах Криму почали з 1988 року, а з 1989-го їх вивчення введено в навчальний план як предмет варіативного циклу. У 1990 році було відкрито перші чотири класи з кримськотатарською мовою навчання. І тільки в 1993 році відкрито першу загальноосвітню школу з рідною мовою навчання (селище Октябрське Красногвардійського району). За роки репатріації таких шкіл, враховуючи і початкові, маємо більш як 15.

Після повернення на історичну Батьківщину кримськотатарський народ прагне відродити все те добре й прогресивне, що століттями було накопичено протягом усього його історичного розвитку.

Разом з тим одним з основних пріоритетів національного відродження є створення народної системи освіти в межах української державності. Відкриваючи цю систему, дослідники й практики звертають свою увагу передовсім в історичне минуле. У зв’язку з чим актуалізується вивчення культурно-історичних передумов вибору змісту освіти та дидактичних стратегій, визначених Міністерством освіти і науки України.

Відкриваючи забуті сторінки в освіті кримськотатарського народу, ми звертаємося до просвітителя, публіциста, політичного діяча й реформатора народної школи – Ісмаїл-бея Гаспринського (1851 – 1914).

Аналіз літературних джерел показав, що до філософської, історичної, літературної, політичної спадщини І. Гаспринського зверталося багато дослідників, а саме: В. Бартольд, М. Ільмінський, А. Кримський, М. Миропєєв, М. Остроумов, А. Самойлович, В. Смирнов, Е. Шмідт (у другій половині ХIХ – на початку ХХ століть). Ідейну спадщину Ісмаїл-бея в роки радянської влади А. Артаруні, Т. Бояджієв, І. Брагинський, М. Бунегін, В. Єлагін, Л. Климович трактували кон’юнктурно з додаванням ідеологічних ярликів. У період перебудови життя й діяльність І. Гаспринського оцінено з більшою часткою об’єктивності (Л. Климович).

Публіцистичну діяльність реформатора глибоко й різнобічно вивчав доктор філологічних наук І. Керімов. Нині про життєвий шлях І. Гаспринського вже опубліковано серію наукових і популярних