Негритянський джаз

НЕГРИТЯНСЬКИЙ ДЖАЗ

Реферат з історії світової культури

 Зміст

Вступ

РОЗДІЛ І. Передумови й джерела виникнення джазу

РОЗДІЛ ІІ. Історія розвитку джазу та його стилі

2.1 Новоорлеанський період

2.2 1920 – Dixieland era

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Джаз вид музичного мистецтва, що виник на межі XIX-XX століття в США як синтез африканської та європейської культур та отримав згодом повсюдне поширення. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, заснована на синкопованих ритмах, і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури – свінг [1].

Назва цього жанру має свої корені й свою історію, яка надала йому своєрідності та відмінних характерних особливостей, від інших видів музичного мистецтва, блюзу й в майбутньому ритм-енд-блюзу, рок-н-ролу тощо.

Слово «jazz» (можливо, походить від фр.  Chasser – полювати) у креолів означало полювання, а також хвилювання, збудження. В 1860-і в північноамериканській літературній мові з'являється слово «jasm», що означає піднесення, натхнення. Невдовзі йому на зміну приходить слово «jass», а також аналогічне дієслово, що означало, «ловити», «збуджуватись» тощо. Все частіше починають використовуватись звороти «jazz around» (блукати, мандрувати) і «jazz up» (впадати у веселий стан) [1].

Як музичний термін, слово «jazz» вперше з'явилося 1915 року у зв'язку з білим оркестром, що грав у ново-орлеанському стилі, пізніше – в назві ново-орлеанського оркестру Тома Брауна – «Том Браун Диксиленд Джаз Бенд», після чого термін «джаз» швидко поширюється в Північній Америці, а згодом і по всьому світу [1].

Особливо на початку ХХ ст., джаз як музичний жанр, став вельми популярним серед всіх верств населення, й категорій віку, зокрема молоді та їх батьків. Він проникав у всі шпарини, тому що мав гарний мотив й безтурботний ритм, що добре сприймався слухачем.

Актуальність теми дослідження. Джаз виник на хвилі кризи інших усталених стилів, регтайм, частки свінгу, а згодом увібрав в себе пафос анархічного протесту і відкритого непідкорення, кульмінацією якого стали студентські бунти кінця 60-х років [5, с. 30].

Це сталося завдяки тому, що на початку XX ст. інтеграційні економічні, політичні, соціально-культурні процеси поширилися не тільки на окремі країни, регіони, а й на все людство і стали чинниками всесвітньої історії. Вони сприяли розвиткові та взаємозбагаченню зв’язків між народами у сфері художньої культури, зокрема джазу.

Кардинальні зміни у функціонування джазу внесли новітні технології та розробки в галузі, звукозаписуючої та звуковідтворюючої техніки, музичної акустики, нових технологій у шоу-бізнесі та розважальній індустрії. Поширення всіх цих складових на рок-виконавство зумовило необхідність активного формування відповідного середовища, створення належної інфраструктури, а саме: інституту продюсерства, менеджерів у галузі звукозапису, концертно-гастрольної діяльності, відповідних структур підтримки, моніторингу, реклами тощо.

Об’єктом дослідження виступає джаз, який розглядається як культурне явище, початку ХХ ст.

Предметом дослідження є розвиток джазу з початку ХХ ст., також його вплив на подальший розвиток музичної культури й виникнення нових, своєрідних стилів.

Мета ІНДЗ полягає в дослідженні джазу, як важливого культурного явища, що впливає на розвиток світової молодіжної.

Для реалізації цієї мети визначені такі основні завдання:

проаналізувати радянські та зарубіжні джерела, журнали, статті, монографії, публікації;

на основі даного аналізу виокремити основні особливості джазу як музичного явища;

показати вплив джазу на формування якісно нової культури у 20 30-х роках ХХ ст.

РОЗДІЛ І. Передумови й джерела виникнення джазу

На протязі першої половини ХХ ст., основним популярним жанром музичної естради США й інших англомовних країнах, були танцювальні п’єси типу фокстроту, чарльстону та свінгу, а також пісні з кінофільмів, що експлуатували обмежений репертуар стандартних мелодичних та поетичних тематик. Був час, коли в цій області створювались і композиції, високих художніх достоїнств достатньо згадати таких композиторів, як: Джордж Гершвін, Джером Керн, Кол Портер; вокалістів типу Дайни Шор чи Пегі Лі; керівників оркестрів кшталту Бенні Гудмєна, Томі Дорсі чи Глена Міллера…[4, с. 19].

Що стосується джазу, який завжди «подавав» музиці легкий для сприйняття матеріал, він мав дещо інші витоки, й своїх яскравих представників. Існують різні версії походження слова «jazz», й у кожної своя історія й особливість, своя захопливість та неймовірність.

Є версія нібито слово «джаз», зобов’язана своєму виникненню міфічному трубачеві з Мемфіса, штат Тенесі, на ім’я Джазбо Браун (в репертуарі імператриці блюзів Бессі Сміт, був номер під назвою «Jumbo Brown Frome Town Memphis»). Згодом воно з’явилось на афішах, потім на дисках білого квінтету, у складі труби, кларнету, тромбона, фортепіано та ударних, який приїхав взимку 1917 року до Нью-Йорку, з Нью-Орлеану, що грали регтайми і блюзи, в шокуючи зухвальній та запалювальній манері, який іменував себе «Original Dixieland Jazz Band» [2, с. 28].

Джаз виник як поєднання декількох музичних культур і національних традицій. Спочатку він прибув з африканських земель. Для будь-якої африканської музики характерний дуже складний ритм, музика завжди супроводжується танцями, які являють собою швидке притупування і плескання. На цій основі в кінці XIX століття склався ще один музичний жанр регтайм. Згодом ритми регтайму в поєднанні з елементами блюзу