Соціальної структури суспільства

ЗМІСТ

Вступ

1. ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ

2. КОЛЕКТИВ ЯК СОЦІАЛЬНА ГРУПА

2.1 Поняття та ознаки колективу як соціальної групи

2.2 Класифікація колективів

2.3 Особливості формальних і неформальних груп

ВИСНОВОК

Список використаних джерел

 Вступ

Основним елементом соціальної структури суспільства є соціальна група. Питання теоретичного та емпіричного аналізу соціальних груп набуває особливої актуальності в період трансформаційних процесів. Структурна композиція демократичних держав із розвиненою ринковою економікою не відповідає соціальній структурі пострадянських суспільств, що зумовлює теоретичний та практичний аспект актуальності цієї проблеми. Дослідження соціальної диференціації суспільства та виокремлення соціальних груп, їх типологія мають свою наукову традицію.

Основним осередком суспільства, в рамках якого здійснюється виробництво, є колектив. Колектив розглядається як група людей, організаційно об'єднаних єдиною метою, єдиними діями.

 1. ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОЇ ГРУПИ ТА ЇЇ ХАРАКТЕРНІ ОЗНАКИ

Соціальна група – «сукупність людей, що мають загальну соціальну ознаку й виконують суспільно необхідну функцію в загальній структурі суспільного поділу праці й діяльності».

Ян Щепанський окреслює соціальну групу як певну кількість осіб (не менше трьох), які пов'язані системою відносин, що регулюються соціальними інститутами, мають спільні цінності та певний принцип, що забезпечує їх відмежування від інших груп.

Поняття соціальна група виступає як родове щодо понять «соціальний клас», «прошарок», «нація», «колектив» «верства», а також стосовно етнічних, релігійних, демографічних та інших спільнот, тому що фіксує соціальні відмінності між спільнотами, що виникають у процесі поділу праці та діяльності на основі ставлення до засобів виробництва, характеру праці, професії, освіти, національності, місця проживання тощо.

Індивід одночасно належить до різних соціальних груп. Розподіл індивідів на групи за однією з ознак одночасно зумовлює внутрішній поділ групи за іншими критеріями. Наприклад, виокремлення жителів міст та сіл дає підстави для продовження диференціації на прошарки кваліфікованих та некваліфікованих працівників, що утворює додатковий (похідний) внутрішній поділ груп.

Соціальна група не є простою сумою індивідів. Вона набуває специфічних ознак, що не можуть бути зведені до суми якостей її складових. Великі соціальні групи складаються з індивідів із подібними соціальними статусами. Тут поєднується як особистісний, так і надособистісний рівні аналізу. Соціальні групи мікро- та мезорівня об'єднані спільністю стійких та відновлюваних властивостей. На основі притаманних їм властивостей соціальні групи виконують певні функції, без яких не могли б існувати та відновлюватися. Як елементи соціальної структури соціальні групи наявні в певній досяжній для аналізу та спостереження кількості. Але нескінченними є зв'язки та взаємодія соціальних груп. їх композиція робить соціальну структуру сутнісною характеристикою конкретно-історичного соціального організму. А визначальний у ній – характер взаємозв'язку елементів.

Ян Щепанський зазначає, що для виникнення соціальної групи необхідно не менше трьох осіб, що забезпечує наявність системи соціальних відносин; внутрішню організацію, тобто інститути, системи контролю, зразків діяльності.

Група повинна мати власні цінності, ідеї, норми, які необхідні для виникнення та розвитку почуття групової єдності та приналежності (зокрема через усвідомлення групової солідарності, що виражається словом «ми»).

До принципів відособлення, що дозволяють вирізняти одну групу від іншої, Ян Щепанський відносить: ідеологію, ціль, проживання на певній території, володіння певними матеріальними цінностями, виконання певних ритуалів, мову тощо. Принцип відособлення – це основа ідентичності групи. Об'єднання, які не мають внутрішньої організації, Ян Щепанський не відносить до соціальних груп. Тому соціальними групами він не вважає:

- Пари чи діади – в контактах, які виникають, вирішальне значення відіграють риси особистості.

- Соціальні кола – сукупності осіб, що постійно контактують, але не мають чіткого принципу відособлення та внутрішньої організації'. Коло менше впливає на поведінку своїх членів, в ньому відсутня чітка система контролю. Наприклад, контактне коло, коло друзів чи колег.

Натовп, публіка, аудиторія – масова спільнота (квазігрупа) – реально існуюча сукупність осіб, що випадково об'єднані спільними умовами існування, але не мають стійкої, усвідомленої спільної мети взаємодії. Отже, за Щепанським, такі об'єднання не належать до соціальних груп.

Для соціологічного аналізу соціальної групи велике значення має поділ їх на реальні та номінальні (які ще називають статистичними) та з'ясування ознак реальності.

Номінальні групи – це сукупності, які виокремляються за кількома ознаками, що має значення для цілей конкретного соціологічного дослідження (наприклад, групи за віком, статтю, місцем проживання, рівнем доходу або сукупністю кількох вимірюваних ознак). Номінальні групи не передбачають обов'язкових і, тим паче, безпосередніх зв'язків між індивідами, що належать до цих соціальних груп, та не розкривають сутнісний бік відносин, що пов'язує індивідів. Наприклад, до жителів міста Києва належать ті, які офіційно зареєстровані, але не обов'язково проживають в місті.

Реальні групи – групи, які вирізняються за сукупністю ознак, що відображають характер реальних відносин у суспільстві. Наприклад, городяни – це люди, які живуть у місті та ведуть міський спосіб життя, з високою щільністю людських контактів, переважанням анонімності та формалізованості у спілкуванні, з різноманітною трудовою та дозвілевою діяльністю, зайняті переважно в індустріальній та інформаційній сфері та інше. При такому підході номінальна (статистична) група «жителі міста» лише частково збігається з реальною та відповідає критерію урбанізованості.

За М. Шаповалом, соціальні групи поділяються